Його називали українським Густавом Клімтом. Можливо, він здобув би світову славу австрійського митця, але життя і творчість Віктора Зарецького припали на часи Радянського Союзу — держави, що вбила його дружину Аллу Горську і довела самого художника до депресії на межі божевілля.
Згадаймо художника-модерніста, одного з найяскравіших шістдесятників — Віктора Зарецького.
8 лютого 1925 року в місті Білопілля на Сумщині народився Віктор Зарецький — модерніст, майстер пейзажу та жанрової картини. Сам митець казав, що має двох духовних батьків — Тараса Шевченка і Густава Клімта.
Походив із козацького роду Зарецьких — за переказами, співзасновників Білопілля у XVII столітті. Після революційних подій родина змушена була переїхати на Донбас. Дитинство та юність Віктор провів у Юзівці (Донецьку), Горлівці, Дніпродзержинську. Голодомор 1932–33 років залишив тяжкі спогади: «На вулицях підбирали мертвих селян… Потім були млинці на соняшниковій олії», — згадував він.
У 1943 році був мобілізований до Червоної армії, однак через вроджену глухоту не брав участі в бойових діях — малював агітаційні плакати. Після демобілізації вступив до Київської художньої школи, а згодом — до Київського державного художнього інституту. Серед його вчителів — Костянтин Єлева, Михайло Шаронов, Сергій Григор’єв. Був одним із найкращих студентів, отримував рєпінську та сталінську стипендії, але навіть у межах соцреалізму шукав власну художню мову.
В інституті одружився з художницею Аллою Горською — однією з лідерок руху шістдесятників. Це було справді унікальне творче подружжя. Разом вони працювали в монументальному мистецтві, створювали мозаїки в Маріуполі, Донецьку, Києві. Зарецький активно підтримував дружину та її громадянську позицію, сам відмовлявся писати партійну номенклатуру.
У 1959 році подружжя стало активними учасниками Клубу творчої молоді «Сучасник». Разом з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Василем Симоненком та іншими вони відроджували пам’ять про митців «розстріляного відродження», організовували культурні заходи та відкрито виступали проти репресій. Зарецький і Горська підписали «Лист 139-ти» на захист української інтелігенції.
У листопаді 1970 року Аллу Горську було вбито. Офіційна версія — «побутовий конфлікт», однак згодом розсекречені документи довели причетність радянських спецслужб. Її похорон перетворився на протест проти комуністичного режиму.
Смерть дружини стала для Зарецького страшним ударом. Він пережив глибоку депресію, боявся переслідувань, відійшов від дисидентського руху. У 1977 році одружився вдруге — з Майєю Григор’євою. Оселився в Кончі-Озерній, відкрив приватну художню школу, де навчалося понад 200 учнів. Розробив власну педагогічну систему «Роздуми біля полотна».
Попри пережиту трагедію та сірість радянської доби, його живопис залишався яскравим, декоративним, сповненим життя. У 1980-х роках, відкривши для себе творчість Клімта, він сформував власний стиль — українську неосецесію. Особливо любив писати портрети.
Єдина прижиттєва виставка відбулася в грудні 1989 року в Києві. Невдовзі у митця діагностували рак.
Віктор Зарецький помер 23 серпня 1990 року. Похований на Берковецькому кладовищі в Києві.
У 1994 році його картини «Солдатка», «Літо», «Дерево (Витоки мистецтва)», «Ой кум до куми залицявся», «Весняні клопоти» були удостоєні Шевченківської премії (посмертно).
«Одвічні терези життя наміряли Віктору Зарецькому талану за десятьох… Але не дали долі», — писала мистецтвознавиця Олеся Авраменко.
Його мистецтво й сьогодні закохує з першого погляду.
redaktor-smila-ua@ukr.net
Україна, м.Сміла
