- Деталі
-
Цікаво
Усім тим, хто сумує за СРСР і мріє туди повернутися. Особливо тим, хто у ті часи ще не народився, але часто говорить, як тоді чудово жилося. Хочеться, щоб знали радєтєлі совдепії, за чий рахунок була “безкоштовна” освіта, медицина, квартири, “дешеві” ціни і тому подібне.
Не лише за сталінських часів, а й у 60-ті, 70-ті, навіть у 80-ті роки, сільські люди були рабами, безпаспортними і безправними. Грошей на руки не видавали, тільки записували трудодні, норма яких підлягала обов’язковому відробленню.
Ці спогади ми зібрали з інтернету:
«Пам’ятаю важку працю моїх батьків в колгоспі без права голосу, бо цар і бог – голова колгоспу! Робочий день починався затемно, так і закінчувався. Люди були просто колгоспною худобою. Повне безправ’я, тяжка безоплатна рабська праця. На праці рабів і слухняності мас і трималась вся совіцька система, знищуючи інакомислячих і взагалі мислячих людей геноцидом і терором… І зараз, в наш час, коли відкриті архіви жорстокості і садизму комуняцьких катів, ще знаходиться немало тих, хто під впливом розгорнутої кремлівської пропаганди жаліє за недобудованим “комунізмом”.
“Моє дитинство якраз припало на 80-ті. Маленькою, з третього класу, мені вже довелося мамі допомагати на буряках. Норма доходила до 3,5-4,5 гектарів. Спочатку проривали, потім двічі, або й тричі за літо ще прополювали. Під палючим сонцем, вітром. Добре памятаю, як носом кров йшла від перевтоми і перегріву…”;
“Моя матуся ходила на буряки до 16 листопада, холодної осені збирали буряки (вона ж була на нормі, треба зібрати), а до того все літо сапала 6 гектарів, будучи вагітна мною. Холод, сніг, болото, руки мерзнуть, і дитина проситься народитися. Господь допоміг, в муках той колгоспний урожай зібрали, а наступного дня народилася я. Все своє життя матуся повторювала : “Діти, вчіться, щоб так тяжко не робили, щоб не мучилися так, як ми”.
“Колгоспну систему часто називають рабством, але раби хоч би були забезпечені їжею сякою-такою. Це ж – було цинічне щоденне гвалтування людей безкінечною роботою. Пам”ятаю п”ятирічним, як моя мати різала заступом для великої рогатої худоби силос у глибоких ямах: холод, страшний сморід, сирість, тяжка нежіноча праця, а вдома – задубіла селянська хата із сніговою намерзю на вікнах на палець (топити було нічим!) і порожні полиці, бо ж за працю отримувала міфічний трудодень. Таких жінок у селах була добра половина. Ось так зростало і моє покоління».
“Мій рік народження 1957. Я пам’ятаю, як мама моя покійна не могла волосся моє в коси зранку в школу заплести, так боліли руки після дойки корів. Ніяких доїльних апаратів не було. 40 колгоспних корів треба було щоденно вранці і ввечері видоїти. А ще потрібно було їх нагодувати. Я допомагала влітку волочити клєвер, силос і комбікорм для тієї скотини. Тітка працювала в полі на буряках. Норми були вище людських можливостей. Пололи їх ціле літо, а восени трактор тільки підорював, а жіночими руками ті пудові буряки з землею потрібно було видерти, скидати на кучу. А потім весь листопад в холод і дощ чистити, і на кузов автомобіля погрузити. Ніхто не вірив, що в Німеччині, примвіром, в ту пору цей процес вже давно був механізований. Що одна людина справляється з цілим полем».
А що про важку працю своїх батьків чи дідів за часів СРСР можете згадати ви?
Коментарі