4 мільйони доносів написали в СРСР з 1932 по 1953 роки

Деталі

Цікаво

Трохи про радянську "душевність" та "духовність". Кажуть, що в СРСР було написано понад 4 мільйони доносів. Це неправда. Чотири мільйони доносів - це лише за часів Сталіна, приблизно з 1932 по 1953.
Але було й до Сталіна. Було навіть до 1917 року - в партії більшовиків, коли та була в підпіллі, було нормою "стукати" на товаришів. А потім з ними розбиралися спеціальні горлорізи, якими керував тупий недоучка маніяк і наркоман Дзержинський. І після перевороту "старі більшовики" з задоволенням та захопленням "барабанили" один на одного. З будь-якого приводу. Від того, хто з ким спить і до того, хто які розмови розмовляє за чаркою чаю. Комітет партійного контролю було завалено горами доносів.
Від партійних товаришів зараза розповзалася поміж народом. А в умовах тоталітарного суспільства доноси ставали не лише засобом виживання, але й способом кар'єрного зростання, розправи над конкурентами по роботі та життю. Прибрати суперника аби одружитися на дівчині? Легко! Пишемо, що суперник розповідав анекдоти про товариша Сталіна і - вуаля! Він їде ліс валити, а донощик веде дівчину до ЗАГСу. Обійняти бажану посаду? Без питань - достатньо написати "куди слід" цікавого листа.
І після Сталіна нічого не змінилося. Найрозповсюдженішою зброєю у міжвидовій боротьбі в радянському суспільстві була анонімка. Донос без підпису. Їх писали в райкоми партії та в міліцію; у КДБ та профкоми; комітети комсомолу та районні відділи освіти; у редакції газет та головам сільрад.
СРСР був країною анонімних "стукачів".
А були й цілком ідейні. У 1988 році мене забрали в армію. Але батьки ще 2 місяці отримували цукор за талонами, які селищна рада автоматично продовжувала видавати. Аж поки сусід - гарна людина, ветеран війни, колишній офіцер, комуніст не пішов і не "настукав". Спеціально за три кілометри у раду ходив донести.
Це не рахуючи штатних "стукачів", які таємно працювали на "органи". Ними було пронизано все: заводи, армія, колгоспи, інституті і академії наук.
Але парадокс - єдине що вважалося "западлом" - це донести на кримінальний злочин. "Здати" кримінального злодія. Тут зразу вмикалися гальма. Чомусь.
А так да - душевний народ був. Добрий. Привітний. Духовний. Не те що зараз - сучасний українець на ближнього вже рідко анонімки строчить...
Хочете знати реальну історію СРСР, а не те, що вигадав радянський Агітпроп? Як було насправді а не так, як показували у наскрізь брехливих фільмах та писали у наскрізь брехливих книжках типу "Блокада"? Починаючи від осені 1917 і закінчуючи зимою 1991?
Вам невеличке дослідження, автором якого маю честь бути
"ТАЄМНА ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ"
Цю та інші книги вашого покірного (автограф гарантовано) ви можете замовити за посиланням: http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03/blog-post_16.html

Електронні версії за символічну платню тут:
https://pavlopraviy.blogspot.com/2018/10/blog-post.html...

Павло Бондаренко, журналіст
Із допису у ФБ

• < Попередня
• Наступна >

Коментарі  

0 #2 Вова 14.02.2022, 08:01

це все не про СРСР а про наших людей, українців.

Цитата

0 #1 Той хто знає 12.02.2022, 18:56

А як смляни, депутати та міськвиконком готується до можливої війни? Таке враження наче Сміла живе в якомусь тумані. А потім будете вити і плакати крокодилячими сльозами.

Цитата

Оновити список коментарів

Додати коментар

 

Ім'я (обов'язкове)

Електронна адреса

Оновити

Надіслати

Скасувати

JComments