- Деталі
-
Дійові особи
журналіст
Про те, що чужих дітей не буває
По-справжньому я зрозуміла цей вислів, коли в мене народилася дитина. Я одразу зрозуміла, що вона — суспільне надбання. І можливо, я б інколи хотіла, щоб так цікавилися мною, але я — доросла, я в прольоті.
Попри багаторічний досвід роботи в журналістиці, така велика кількість незнайомців не говорила зі мною, як за рік із лишком мамства.
«Ой який красивий хлопчик»
Навіть коли Надійка в рожевому, все одно кажуть хлопчик. Не знаю, чому. Мені здається, що вона схожа на дівчинку. Але бог із ними. «Ой яка красива дівчина», − за все життя я чула це від двох типів незнайомців — тих, хто напідпитку, і особливо сміливих чоловіків. Дитині це скаже кожен третій незнайомець, який опиняється ближче п'яти метрів. Коли я «при параді», однак всі кажуть, яка гарна дитина. Але не я. І так буде завжди. Аж поки вона не виросте.
«Скільки їй?»
Ми ведемо активний спосіб життя, часто буваємо в людних місцях, а тому віком моєї дитини незнайомці цікавляться по кілька разів за день. Потім, як правило, вони пояснюють це тим, що у них «така сама лялька вдома». Інколи «ляльці» чотири місяці і вона дитина хресного брата двоюрідної тітки, інколи «ляльці» − чотирнадцять і вона ще й досі грається ляльками, а інколи «ляльці» − 24 і вона ніяк не зрозуміє, що їй би пора вже свою ляльку. Не знаю, навіщо мені вся ця інформація, але мені її повідомляють. Чужі мені люди. Щодня. І так — ніхто з незнайомих ще не цікавився, скільки років мені. Хіба це так очевидно?
«Говорить щось уже?»
Так, кондуктор у маршрутці, випадкова людина в черзі, касир у магазині — ви саме ті люди, з якими я хочу поділитися першими успіхами у вербальній практиці своєї дитини. І так, розказати про те, чи сідає на горщик, я теж палаю бажанням. А вас не цікавить, яким туалетним папером я користуюсь?
«Скільки зубів?»
Я б дуже хотіла розказати, скільки в мене зубів, як болісно мені рвали один зуб, і як замість нього досі красується дірка, і як тоді я місяць була на лікарняному і їздила в лікарню на процедури. А ще я б хотіла розказати, що в мене щороку протягом місяця ростуть зуби мудрості. І досі не виросли. Так що в мене теж п'ять зубів бракує. Але мене ніхто не питає про мої зуби. Зате Надійкині — о так. Дехто навіть намагається зазирнути в рот. У мій чомусь — ніхто. Ну... майже.
«Їй не холодно?»
Так само «Їй не жарко?». Це моє улюблене. Наш зимовий слінгокомбінезон ніхто не сприймає як зимовий. Переживають усі. Через одного. Спочатку я розказувала про властивості термобілизни, німецького флісу, дитячого організму і загартування. Зараз відповідаю просто: «Не знаю». Люди чогось у ступор приходять від такої відповіді. Але в соціальну службу ще ніхто наче не заявляв.
Це зараз я звикла до того, що моя дитина має скільки уваги від незнайомців як королева Великої Британії. А спочатку мене така відвертість лякала. І коли одного разу незнайомка сказала мені: «Витріть їй сопельки!», я так розгубилась, що почала то робити голою рукою, тримаючи в другій хустинку. Відчуваю, що не за горами: «У садочок ще не ходить?», «Скільки слів читає за хвилину?», «Заміж ще не вийшла?». Чому? Бо чужих дітей не буває!
Допис у Фейсбук
redaktor-smila-ua@ukr.net
Україна, м.Сміла
Коментарі