- Деталі
-
Дійові особи
журналістка
Про відміну ЗНО для мешканців ОРДЛО
–Я категорично проти відміни ЗНО для мешканців ОРДЛО і гарантованих бюджетних місць в українських ВНЗ. І взагалі тотальні пільги абикому – це зло.
По-перше, історія із 20-річним терористом із бойовим досвідом, який їхав вступати до ВНЗ свідчить, що такі акції мають відбуватися після ретельної перевірки СБУ. Бо учора випускниці з п’ятим розміром ходили у формочках на парадах ОРДЛО, а завтра захочуть стати «педагогами» історії чи мови — хоча останні 7 років у школах лднр не викладали ані перше, ані друге. Або ж отакі фрукти з бойовим досвідом захочуть вступити десь на військовий факультет або міжнародні відносини.
Далі — відміна ЗНО для мешканців ордло нівелює взагалі систему оцінювання випускників і їх потуги стати кращими, щоб вступити в КПІ, КНУ чи ще якийсь більш-менш притомний ВНЗ. Бо чого випускники інших регіонів мають місяцями сидіти скрюченими над тестами. А їх батьки часто ще і викладають нормальні гроші на репетиторів. А хтось вступає просто так.
Свого часу я не добрала півбала на бюджет. І вступила на нього лише наступного року — хоча весь рік був на грані нервового зриву. В 16 років невступ це страшне фіаско. В 16 років лишитися за бортом попри низку здобутків і підготовку то страшний шок. Особливо, коли ти не можеш покластися ні на кого. Коли ти один у світі і батькам нема до тебе діла. Коли ти чітко плануєш своє життя сам —«універ», «робота», «кар’єра», «класне житло», а так і про родину вже думати можна. Інакше ніяк. Ніяких компромісів і легших шляхів.
В той рік на мій факультет масово вступали якісь пільговики, знайомі знайомих викладачів, лжечорнобильці і люди з інвалідностями, які бухали так, що здоровим не снилось.
По нашому університету було потім дуже чітко видно — хто вступив за сало, а хто за ЗНО. Ті, хто вступив за бабки так ніколи і не почали свій шлях в професіі. Ті, хто сам — з перших курсів не цуралися підробітків і кар’єрного росту із маленької зп і далі.
Для мене той невступ був гарним уроком. Я відкинула будь-який страх у житті. Ковтала книги пачками. Щоби в горлі так сильно не болів клубок невдачі — я цілий рік робила картини із бісеру. Сколола всі пальці голками до виразок. Мені чудом вдалося продати їх незнайомцю в Канаду за непогану суму. Аж 8000 гривень. Я взяла цей стартовий капітал, накинула на плече рюкзак із чітким розумінням — що я обов’язково вступлю і все буде ок.
У списку майбутніх студентів наступного року я була перша....
З тих пір я не люблю людей лінивих, які не грають за правилами. Яким усі должни до скону. І які не вміють знімати квартири, вступати до ВНЗ, шукати роботу і не цуратися піти на першу роботу із невисокою зп. За все треба платити. І годувати з ложечки у дорослому житті ніхто нікого не буде.
Подібні укази ЗЕ викликають в мене непорозуміння. І насправді нікого не реінтегрують. Вони лиш роблять тріщини глибшими.
Із допису у ФБ
Коментарі