Зоя Казанжі

Деталі

Дійові особи

журналіст

Про відкриту й нахабну війну за наш мозок

–Нам оголошена війна. Не тиха, не підпільна, не таємна.
Ця війна почалась не вчора. І не в 2014 році. І не в 2004. Значно раніше.
Але зараз – наступна фаза цієї війни - відкрита, свавільна і нахабна. Де головний трофей – наш мозок. Їм потрібно наш мозок атакувати, захопити, перемогти, підкорити.
І тут з’являються перелицьовані персонажі, зрадників називають героями, ницість і підлість видають за доблесть і відвагу.
Вони називають це «свободою слова». Вони називають це «альтернативною точкою зору». Вони називають це «спектром думок».
Вони вже неодноразово так робили. У них часто це виходило. Наприклад, коли президентом став двічі судимий за кримінальні злочини. Або коли президентом став комік. Обидва – як насмішка над здоровим глуздом. Як приклад відсутності не просто розуму у виборців, а і банального інстинкту самозбереження.
У них виходило боротися з українською мовою. З українськими героями. З нашою історією.
Вони спробували підважити незалежність країни. Спаплюжити наші цінності. Висміяти наші рани.
Знівечене і патерналістське суспільство радо підхоплює широко розтиражований меседж «у нас другоє мнєніє» і з гигиканням несе його в зубах. Не думаючи, що шлях, яким воно біжить, навряд чи стане злітною смугою. Скоріше –тунелем до пекла. Хоч і асфальтованим.
Тому легітимізуються Поклонська і Гіркін з придуманою на ходу «флешкою для Гааги». Тому активно підігрівається інтерес до опитування про «кращого президента», яким називають Кучму – того, при кому виникла і зміцніла олігархічна система і промисловий потенціал країни було розподілено між кількома родинами. Тому люди слухають в ефірах нафталінового Кравчука, забувши про «кравчучки», розкрадене і знищене Чорноморське морське пароплавство. Народ вважає, що Кравчук теж був непоганим президентом. А поганий хто? Звісно, що Ющенко.
При Ющенку почалося економічне зростання. Він став першим справді українським президентом, який усвідомлював свою проукраїнськість і розумів свою роль. Але в інформаційному просторі залишилось про «сеньйора Голодомора», вишиванки і глечики.
Бо все українське - смішне, несерйозне, меншовартісне, незначне, шароварне, глупе.
Згадайте, як билась в падучій колишня нардепка Олена Бондаренко з вимогою не встановлювати квоти на українську музику в ефірах. Як висміювали цю тему, знущались і приколювались. За кілька років ми маємо купу гуртів і виконавців, які цікаві і затребувані не лише в Україні.
Вся п’ята колона в країні, і досі зберігаючи вплив в судових та державних органах, нещадно бореться з активістами Майдану, нівелюючи загиблих під час Революції Гідності. Вони накрали скільки грошей, що можуть собі дозволити не лише розкішно відсиджуватися в еміграції, а і впливати на події в Україні. Через суди. Через фейкові партії. Через штучно створених «лідерів думок». Через медіа, які відпрацьовують прокремлівський порядок денний.
Вони нищать державу і країну, а ми їм оплачуємо державну охорону. Як екс-міністерці часів Януковича Олені Лукаш. Цікаво, чи й досі ми її "охороняємо"?
Ми зараз стоїмо перед купою викликів. Карантин і безпекові заходи, які необхідні задля зниження рівня захворювань, яскраво демонструють нам, яка тонка межа між свободою і несвободою. Ми - вільні. Але з певними обмеженнями. Щоб залишитися здоровими і живими.
Отак і межа між правдою і брехнею. Між фактами і пропагандою. Між реальністю і уявленнями.
Якщо не навчимось розрізняти, залишимось не країною, а територією на мапі світу. З людьми, яким свого часу вдало загидили мозок.
І люди не пручались.

Із допису у ФБ

• < Попередня
• Наступна >

Коментарі  

+2 #1 Іван 21.05.2020, 10:13

Правдива стаття.

Цитата

Оновити список коментарів

Додати коментар

 

Ім'я (обов'язкове)

Електронна адреса

Оновити

Надіслати

Скасувати

JComments