- Деталі
-
Суспільство
Продовження
Крах економіки і закриття заводів
Нульові також запам’яталися смілянам бідністю і занепадом.
Після розрухи 90-их 2000-ні стали роками певної стабілізації.
Все, що могло у Смілі розвалитись, зникнути і закритись – все розвалилось, зникло і закрилось. Перестали працювати майже всі заводи… Закрились молокозавод, хлібзавод, пивзавод, консервний, великі промислові підприємства… Словом, всі завод зникли.
Сміла стала залежною від залізниці – більше 55% відсотків бюджету міста наповнювала Укрзалізниця.
Малий та середній бізнес тільки починали свій розвиток. З’являлися перші підприємці-магнати, які сього дні стали політичною і економічною елітою міста.
Із того толкового і нового, що вдалося відкрити у двохтисячних – це була фабрика «Ажур», яка розгорнула виробництво морозива. Вона попрацювала 5-6 років і теж закрилась, не витримавши конкуренції.
Політичне життя Сміли
У середині 2000-их у Смілі нарешті змінилася політична еліта. Бо до першого ющенківського Майдану містом керували так звані трохи перефарбовані комуністичні керівники – вихідці із Радіозаводу та інших крупних промислових підприємств.
І ось у 2005 році змінились очільники Сміли. Тоді вибори виграв молодий і перспективний мер Андрій Колесник. Після його «правління» епітет перспективний – зник, він так і залишився молодим.
Тим часом у Смілі разом з економікою і промисловістю почало загнивати й занепадати житлово-комунальне господарство. Одним із способів вирішення проблеми стала спроба поєднати приватний бізнес із сферою ЖКГ. Так у місті з’явився договір про співпрацю між ТОВ «Енергоінвест» і міською владою в особі КП «Смілакомунтеплоенерго». На жаль, цей договір і сьогодні гикається смілянам і з негативного боку прославив наше місто на всю Україну. Цей договір був підписаний у 2006 році…
Проте минали роки. Місто жило. Потроху розвивалося. Почали відкриватися магазинчики, кафе, бари. Грошей не вистачало, у бюджет міста пустував, нічого не будувалося.
Після хаосу 90-их середина 2000-них все одно стала періодом стабілізації.
Сміла у 2010 році. Вибори Вадима Решетняка
У 2010-му Андрій Колесник програв вибори. В Україні настав період Януковича – знову змінилась політична еліта. До влади прийшли нові люди. Для Сміли це були непогані нові люди. Сміляни обрали Вадима Решетняка. Він плідно попрацював, щось вдалося зробити, а щось – ні. Але дещо надовго залишиться у пам’яті смілян. І зараз говорять, що парк, фонтан, плитка у центрі – це заслуга Решетняка. Хоча дещо в нього й виходило. Місто якось жило.
Сказати, що все погано – неможна. Найбільша проблема Сміли у тому, що вона свого часу була дійсно одним із ключових промислових гігантів Черкаської області. І коли цей гігант розвалився – ніхто не знав, як заповнити цю діру.
Після занепаду промислових підприємств, на яких стояла Сміла, у місті з’явився прошарок бідних людей. Це люди, які працювали на заводі, а тепер залишились викинутими без роботи. Ніхто не знав, що робити. Одні пішли торгувати на базар, інші виїхали з міста у пошуках кращого життя.
Статистика свідчить, що у 2000 роках у Смілі було 70 тисяч населення. А от у 2010 році – 56 тисяч жителів.
За 10 років кількість смілян скоротилась на 15 тисяч! Люди вихали, повмирали, а народжуваності не було.
Справа в тому, що як би ми всі не старались, але ніякий розвиток малого і середнього бізнесу не замінить тих прибутків, які давав Радіозавод. Згадайте, Радіозавод - 18 тисяч робочих місць, свій мікрорайон. Це податки, робочі місця, школи, дитсадки, лікарні…
З розпадом цього всього… Сміла перетворилась на провінційне місто де немає промислових підприємств.
Але і в такій ситуації можна якось виживати. Головне, щоб люди навіть у сфері обслуговування, яка тепер переважає у нашому місті, знайшли собі роботу і зарплату. Головне – щоб наше життя у Смілі було комфортним.
Сміла – дороге місто
Сергій, 52 роки, водій:
- Я не розумію, чому Сміла одне з найдорожчих міст у Черкаській області? Виходить так, що смілянам вигідніше поїхати скупитися в Черкасах, ніж у Смілі. Ціни на все у нас вищі, а зарплати – найнижчі у порівнянні з містами Черкаської області. Розмір заробітної плати у Смілі нижчий, ніж у Черкасах, Каневі, Золотоноші.
Проблема Сміли – тут не дають меру міста довго працювати, тут виганяють своїх мерів
Олександр, держслужбовець, 48 років:
- Я не хочу хвалити Кучму – при ньому у нашій країні був повний хаос, перерозподіл майна, поява олігархів, отжималовка. Але коли Кучма відбував другий термін свого президентства, його команда вже трохи набила собі кишені, вони були вже не такими голодними. Тому в країні пішов підйом – з’явились доступні кредити, люди покупляли собі авто і квартири, почали їздити відпочивати за кордон. Стало легше жити.
Тобто коли владна команда залишається на другий термін – вона вже може щось робити.
А як відбувається у нашій Смілі?
Наші містяни, обираючи мера, через рік кажуть, що він поганий, а через два роки – хочуть міняти його! І знову обирають нового мера. По суті, сміляни ніколи не довіряли одній людині бути мером весь термін. Мер приводить із собою свою команду. Будує свої плани. Перший рік-два – вони тільки починають працювати, сформовуються… А їх вже виганяють. Тому у нас нічого не получається.
Треба дати людині і його команді попрацювати. Наприклад, в Золотоноші, в Умані – мери по три терміни сидять. Вони встигають щось зробити. Їхню роботу видно. Треба і нам так зробити – дати можливість міському голові і його команді проявити себе.
Сміла занепадає, бо 50% містян – приїжджі
Ольга, 56 років, вчителька:
- Сміляни - не люблять Смілу, бо 50% населення – не місцеві. Вони не люблять Смілу, бо вони тут не народились, вони не корінні. Найбільше приїжджих завезли у радянські часи. Тоді люди по получали у Смілі роботу, квартири. А коли радянська влада зникла, перестала існувати, коли заводи розвалились, коли містяни залишились без роботи на грані виживання… Люди не полюбили Смілу, а зненавиділи її. Бо радянська влада всіх кинула!
У Смілі живуть специфічні люди
Ірина, 67 років, пенсіонерка:
- Я не місцева, але вже більше 40 років живу у Смілі. Відразу помітила: тут живуть дуже специфічні люди. Населення багатонаціональне, приїждже, це все також завдяки залізниці. Тут живе багато росіян, євреїв… Треба кожного пізнати – до кожного знайти свій підхід. Спочатку сміляни здаються замкнутими і гордими. А коли з ними поспілкуєшся, подружишся… розумієш, що це нормальні люди. З ними можна працювати. А взагалі Сміла – хороше місто. Тут прекрасні перспективи.
Сміла – місто, обличчя якого не змінилося з радянських часів
Віктор, 47 років, підприємець:
- Чим мені не подоб Сміла – тим, що вона має старе радянське обличчя. За роки незалежності багато міст поміняли свій центр, своє обличчя. Ось поїдьте у Золотоношу, Кам’янку, Канів, Умань… це вже зовсім інші міста, ніж ті, які були колись.
А у Смілі… таке враження, що ніколи не було архітектора, хто що хоче – те і ліпить. Хто в який колір захотів пофарбувати дах – в такий і фарбує, хто шо захотів приліпити на магазині чи на хаті – таке й ліпить. У нас немає єдиного стилю, кольорової гами, концепції міста. Ідеш центром – смілянський стайл – все таке наліплене, різноманітне, недолуге.
Априклад, магазин «Ассоль» - в одному стилі, «Круасани» - в іншому, «Атлантида» - в третьому… Немає порядку, немає смілянської індивідуальності. Несмак якийсь.
Далі буде.
Фото Alim Smila ФОТО
redaktor-smila-ua@ukr.net
Україна, м.Сміла
Коментарі