«НА ЖАЛЬ, БАГАТО ЗАГИБЛИХ ПІД ІЛОВАЙСЬКОМ БІЙЦІВ 51-Ї БРИГАДИ Й ДОСІ НЕ ВИЗНАНІ ГЕРОЯМИ ТА НЕ НАГОРОДЖЕНІ. А ЦЕ СПРАВЖНІ ПАТРІОТИ!»
29 серпня минає друга річниця Іловайської трагедії. Кількість загиблих українських воїнів ніхто не порахував і досі. А тих, хто вирвався з чіпких лап смерті, вище командування назвало зрадниками.
46-річний смілянин Микола Липовий нещодавно демобілізувався з лав Збройних Сил України. Він пройшов усі кола пекла в Іловайському «котлі» у складі 51-ї бригади, отримав тяжке поранення, знову повернувся до своїх побратимів – щоб захищати рідну землю й незалежну державу. І залишився патріотом – незважаючи на смерть товаришів, бездарність генералів та байдужість чиновників. Йому важко розповідати про війну, але він чесно дивиться людям в очі. Все, що міг і що не міг, він зробив. І не його вина, що Донбас і Луганщина й досі не визволені від окупантів.
– Як Ви потрапили на фронт?
– Коли почалася війна на Сході, пішов добровольцем в армію. Хоча міг би дома сидіти, адже маю трьох дітей – і у військовому комісаріаті не хотіли брати мене на службу. Спочатку відправили в Одеську область – на кордон із Придністров’ям. Там я написав рапорт, щоб перевели в зону бойових дій. І мене направили до 51-ї бригади, що дислокувалася в Луганській області. Потрапив до розвідувального взводу. Звільняли Рубіжне, Сєверодонецьк і Лисичанськ. Під час штурму цього міста наша група з восьми бійців брала замінований блокпост. Потім були інші населені пункти, звідки з боями вибивали сепаратистів. Нарешті, зупинилися ми в Малій Покровці під Іловайськом. Довго штурмували тут ворожий блокпост, перекрили дві траси. Часто ходили в розвідку – на танках і бойових машинах піхоти. Одного разу виїхали увечері в розвідку групою з десяти чоловік на одній БМП, щоб допомогти добровольчому батальйону «Донбас». Приїхали на місце, а там нікого немає. Аж раптом виходить із посадки цілий натовп людей у камуфляжі – чоловік п’ятдесят. Кажуть нам на російській мові – мовляв, ви ідіоти, де ваш прапор, ми вас хотіли лупонути з гранатометів. А ми відповідаємо, що все нормально. Пообнімалися, пожартували. Дивимося – а в них шеврони Новоросії. Пощастило нам! А могли запросто нас знищити. Господь нас врятував... – А що трапилося під Іловайськом? – Під Іловайськом проти нас воювали не якісь там ополченці чи добровольці, а кадрова російська армія. Авіація, артилерія, танки. Наступала Псковська десантна дивізія – але ми її фактично розбили. Хочу сказати, що російські солдати є нікудишніми вояками. Хоча артилерія у них потужна. Але в ближньому бою росіяни слабаки. Вони успішно воюють, коли їх у декілька разів більше, ніж нас. Тоді вони герої. Сам Іловайський «котел» виник несподівано для нас. Ніхто не міг подумати, що Росія нахабно введе свої війська на територію України. Але ж командування повинно було передбачити й такий варіант розвитку подій. До речі, дехто з офіцерів знали про майбутній наступ росіян і тому взяли відпустки чи раптово захворіли, щоб врятуватися. Те, ми потрапили в «котел», це непросте питання. Та найстрашніше те, що вихід із оточення був зовсім непродуманий. А може, й продуманий – тільки в тому плані, щоб більше загинуло патріотів. Тому що вивести таку масу людей у чисте поле, а потім з двох сторін знищити артилерією і «Градами» – це не просто так. Це зрада! Розстрілювали нас, мов мішені в тирі – з автоматів, кулеметів, гармат, гранатометів. Так, нас прикривала авіація. Але що кого там було прикривати, коли вже наших змішали з землею… Та ми вийшли з гідністю! Примудрялися на бойових машинах піхоти успішно палити важкі російські танки. І горять вони, як смолоскипи. Ми проривалися з «котла», три дні виходили з боями. Я вивів тоді сім бійців, бо добре орієнтувався на місцевості. А поряд машина з пораненими їхала, то хлопці примудрилися спалити російську БМП. А коли під’їхав ворожий танк, то кинули цеглину замість гранати – бо не було нічого під руками. І російські танкісти повискакували зі страху й втекли. Оце такі вони вояки! – Після Іловайська 51-у бригаду розформували. Чому? – Наша 51-а бригада воювала добре. Але після Іловайського «котла» Порошенко розформував її, бо вважав бійців зрадниками. Мовляв, погано билися і в полон здавалися. Насправді наша бригада звільнила багато населених пунктів. Чи не найбільше серед інших бригад і батальйонів. Але при цьому зазнала великих втрат – і вбитими, і пораненими. І багато наших у полон потрапили. А що робити, коли закінчилися боєприпаси? Коли тебе кинули напризволяще? Були такі, що добровільно здавалися. А частіше брали в полон, коли вже розстріляні останні патрони. Хоча часто хлопці підривали себе гранатами, щоб не здаватися. На жаль, багато загиблих під Іловайськом бійців 51-ї бригади й досі не визнані героями та не нагороджені. А це справжні патріоти! Боляче, коли бачиш, як швидко роблять кар’єру тилові криси, а ті, хто поліг за Батьківщину чи виніс пекло полону, вважаються зрадниками. – Командиру бригади теж випала нелегка доля… – Так. У нашій бригаді було майже 5 тисяч солдат і офіцерів. А командував бригадою полковник Павло Пивоваренко. Його спочатку оголосили зрадником. А він загинув під час прориву з «котла». Потім з’ясувалася правда, і полковника поховали з почестями. Бо він не кинув своїх бійців і до самого кінця відважно бився з ворогом. То не його вина, що загинуло стільки наших воїнів. За це мають нести відповідальність штабні генерали разом із міністром оборони. Зазвичай, командири бригад відсиджуються у штабах кілометрів за сорок-п’ятдесят від передової – на карті воюють. А наш комбриг у розвідку ходив, штурмував блокпости. Його самого в «котлі» спочатку не було. Але він пробився з боєм до оточеної бригади і намагався вивести нас із «котла». Якби Павло Пивоваренко був зрадником чи просто боягузом, то не поліз би під кулі рятувати своїх бійців. Полковник був надзвичайно відважною людиною. У розвідку йшов на броні бронетранспортера чи БМП, мотався по териконах і не боявся нікого й нічого. Був чесним і справедливим, боягузів зневажав, а за хоробрих воїнів стояв горою. – Чи страшно на війні? – Звичайно, на війні страшно. І в першому бою, і в третьому, і в останньому. Але в першому бою все якось хаотично, нервово. А потім починаєш контролювати ситуацію, воюєш «на автопілоті», не задумуючись. Долаєш страх – і вперед. Просто з часом звикаєш до небезпеки і знаєш, що тобі робити. А буває, що виходиш із бою – і не можеш згадати деякі моменти, настільки напруженим був бій. Усе в голові пролітає якимсь калейдоскопом. Звісно, з кожним боєм стає легше. Розумієш, що це важка робота, яку треба виконати за будь-яку ціну. – Як Ви вважаєте, чому трапилася Іловайська трагедія? – Нас просто віддали на розтерзання ворогу! Просто кинули напризволяще. Ніби навзамін – замість тієї Псковської дивізії, яку ми розбили під Іловайськом. Щоб російська армія не пішла далі. Тому що, я так розумію, далі нікого не було. І ніхто тоді не міг зупинити ворога. І нас віддали на заклання. Лише з нашої бригади більше тисячі бійців загинули. А усіх загиблих і зараз важко порахувати. Росіяни нас розгромили – і зупинилися. Не ризикнули йти далі. І це значить, що ми власними життями заплатили страшну ціну. І зупинили ворога своєю кров’ю. Тільки не зрозуміло, навіщо з нас робити зрадників. А тих генералів, які залишили нас у «котлі», потім нагородили! Тому ті хлопці, які вже понюхали пороху, не поспішають знову їхати в зону бойових дій. Не хочуть бути «гарматним м’ясом» для хитрих політиків, які ведуть брудну гру й використовують чужий патріотизм для власного піару. – На Вашу думку, чи достатньо сильна українська армія, щоб повністю звільнити від окупантів Схід України? – Звільнити окуповані території можна було ще в 2014 році. Просто нам надходили від вищого командування такі «дивні» накази, що не розумієш – чи це зрада, чи звичайне недбальство. Коли ворог уже майже розгромлений, нам наказують відійти. Коли можна ворога добити, лунає наказ випустити. І таких прикладів було дуже багато! Чому так, не знаю… А ще нам забороняли застосовувати важке озброєння. І невідомо як росіяни отримували інформацію про наші наступи. Тому й втрат у нас було багато. Хтось у вищих штабах «зливав» інформацію ворогу. А коли наступали без підготовки, то все проходило нормально – швидко вибивали сепаратистів із населених пунктів. – Чим Ви займатиметесь у мирному житті? – Раніше, до війни, я був приватним підприємцем. Займався встановленням систем опалення – і на теренах Черкащини, і в Києві. І навіть у Росії працював. Скажу одне – без роботи не сидітиму. Адже треба годувати сім’ю. Але раптом прийде час і покличе Батьківщина – знову візьму до рук зброю, щоб зупинити будь-якого ворога. Така вже наша доля – жити із шаблею, як жили наші козацькі пращури. І захищати волю і незалежність…
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що новим керівником Офісу президента стане очільник Головного управління розвідки (ГУР) Кирило Буданов.
Пенсіонери, які мають право на спеціальні надбавки або понаднормовий страховий стаж, уже у вересні отримають підвищені виплати. Держава нарахує щомісячну доплату у розмірі 1200 гривень, і це стане частиною планового коригування пенсій, спрямованого на підтримку людей із низькими доходами в умовах зростання витрат.
redaktor-smila-ua@ukr.net
Україна, м.Сміла
