"Тут нам і кирдик": як медик із Черкащини допомагав ліквідовувати аварію на Чорнобильській АЕС

Деталі

27 квітня 2026, 12:27

Черкащанин Анатолій Кононеко був одним з тих, хто працював у зоні радіоактивного забруднення у 1986 році. Туди його викликали за повісткою надавати медичну допомогу.

Як згадує аварію на Чорнобильській атомній електростанції черкащанин Анатолій Кононеко розповів Суспільному.

У 1986 році Анатолію Кононенку було 28. Він працював лікарем на Черкащині. 2 травня 40 років тому отримав повістку про терміновий збір. Куди і для чого потрібно їхати ніхто не пояснював:

"Ми здогадувалися, що туди, але конкретно ніхто нічого не знав. Не знали навіть офіцери кадрові. Виходить прапорщик з нашої частини та й каже: ну, ребята, тут нам і кирдик, а то — маленька нейтронна бомба. Думаю, йо-ма-йо, це ж кадровий прапорщик, мабуть, він щось знає".

Анатолій Кононенко. Суспільне Черкаси

Коли колона наблизилася до електростанції, побачили евакуацію населення, розповів пан Анатолій.

"Наша колона рухалася в бік Чорнобиля, а звідти вивозили евакуйованих: людей, тварин. Моторшно було на це дивиться. 50 тисяч евакуювали, а 35 — нагнали".

У зоні ураження він працював в польовому медпункті: надавав допомогу цивільним та військовим.

"Ми завжди у всіх провіряли яку дозу радіації отримав — щитовидку. Одного разу виставляєш, якщо фон нормальний — 0,17, то в приміщенні був 0,25 — високі дози. Був один випадок. Поставив апарат, сиджу за столом. Коли цей апарат раз — пішла стрілка вправо і диринчати почав, потом уліво. Думаю, що це воно так показує моментально радіацію. Коли дивлюся ходить пацієнт то до мене, то від мене одійде. Кажу, іди сюди. Провіряю, а в нього світилася одежа, а він працював водієм. Кажу: їдь до старшини, хай поміняє тобі форму".

Анатолій Кононенко. Архів героя матеріалу

У Чорнобильській зоні він працював два тижні. Потім повернувся додому.

"Почалися кризи гіпертонічні. Тиск вже в 30 років почав підскакувати. Потім ці підвищення тиску призвели до того, що був інсульт. Оце тридцять чоловік, що зі мною служили, може через п’ять років, або трохи більше, багато хлопців померло від раку".

Все життя Анатолій Кононенко працював лікарем на швидкій допомозі. На пенсії зайнявся виноградарством. Щороку у квітні в його родині згадують аварію 1986-го року і сподіваються, що подібної авараї більше не трапиться.