Наразі в країнах ЄС перебуває 4,4 млн українців

Деталі

28 квітня 2026, 17:43

«За даними Eurostat, станом на лютий 2026 року в країнах ЄС перебували 4,4 млн українців, – говорить директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України Елла Лібанова. – 1,2 млн у Німеччині, трохи менше ніж мільйон у Польщі, далі йде Чехія – 380 тисяч. Ще десь 700 тисяч розсіяні по інших країнах. І потроху емігрантів з України більшає.

За її словами, основна маса виїхала в першому півріччі 2022 року. А повернулося дуже мало – менше від мільйона. Кожен місяць гарячої фази війни означає, що до нас повернеться менше людей, оскільки вони там адаптуються.
70% українок у Польщі працюють офіційно. І ця цифра означає, що назад в Україну вони не збираються. Реально повернеться не більш ніж третина.
Але тут є ще одна дуже неприємна річ. Нам загрожує друга хвиля еміграції, коли скасують воєнний стан. Поїхали в основному молоді жінки з дітьми. І якщо родина не розпалася, якщо жінка там влаштувалася, то дуже висока ймовірність, що не жінки сюди повернуться, а чоловіки поїдуть до них.
Понад 70% жінок віком 25+ мають вищу освіту. І виїжджали в основному містяни. Тут рівень освіти вищий. Тож ми втрачаємо висококваліфікованих, освічених людей. І підсилює тенденцію намір інших країн залишити наших людей у себе: Європа старішає, там так само нікому працювати.
Трудова міграція – не є простою відповіддю на складне питання ринку праці. Не треба думати, що президент, премʼєр, Папа Римський зможуть сказати, як це треба робити. Я знаю, що сьогодні дуже багато фахівців у міжнародних структурах працюють над тим, яку економіку треба будувати в Україні після війни. Чому це роблять зараз? Тому що ми всі розуміємо: якщо не робитимемо це зараз, після війни залишимося біля розбитого корита.
На рівні держави й окремих громад мають бути чіткі розрахунки щодо браку робочої сили, бо сьогодні вже є конфлікт між громадами, звідки виїжджали і куди вʼїжджали люди. Спеціальних економічних механізмів потребують прикордонні регіони, які залишатимуться ризиковими й після завершення війни.
Треба міняти підхід до того, що житло має бути виключно у власності, і паралельно розвивати комунальне й орендне житло з належним захистом прав орендарів і орендодавців. Змінювати ставлення до освіти і робітничих спеціальностей.
У нас не хочуть іти в коледжі. Ми проводили обстеження два роки поспіль після 14-го, але перед 22 роком. Ставили молоді одне питання: якщо буде гарантована зайнятість із зарплатою вищою, ніж після університету, ви підете в коледж? 90% сказали ні. Тому що ми в голови вкладаємо помилкову тезу.
Тож людей робітничих спеціальностей для українського ринку праці доведеться завозити з-за кордону. Але державна міграційна політика повинна містити квотування й чіткі умови, на яких це відбуватиметься.
Я абсолютно чітко розумію: доведеться залучати будівельників. Звідки? А звідки вийде. Можна сподіватися на те, що верхівку зможемо залучити з Європи. Але низові структури доведеться, скоріше за все, з Бангладеш. Я дуже не хочу, щоб це був Іран, Ірак або Сирія. Дуже не хочу.
Також важливо не селити залучених з інших країн робітників компактно. Люди так залишаються у своїй бульбашці й не хочуть адаптуватися до нового життя».
Нещодавно директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України Елла Лібанова взяла участь у дискусії «Українське суспільство 2026: демографія, міграція, ринок праці». Ключові тези спікерки записала Валентина Мерещук. Повний текст – за посиланням: https://lb.ua/society/2026/04/25/734724_ella_libanova_rik_naselennya.html?fbclid=IwY2xjawRcYwFleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFySkQyRmVFT3FOaFBkS2Zuc3J0Yw