Рік і чотири місяці тому я познайомилася з нею. Вона була абсолютно спокійною і не плакала. Ну як не плакала — їсти просила. І все. У пологовому будинку казали: «Ми такої спокійної дитини років із десять не бачили». Може, вони всім так кажуть, але мені то лестило. Ми приїхали додому. Гості дивувалися спокою в нашій оселі. Я тим пишалась і казала: «Ага, а ви мене лякали». Я почала працювати. Поки дитина спить, можна гори звернути. Родичі навколо підбивали: «Залиш її, а сама відпочинь». Дивно, але вона мене не втомлює. Втомлює невчасно вимитий посуд, неначищене взуття, творчий безлад навколо, але не дитина. У відповідь я бачила лише лукаві посмішки. Та й Бог із ними, думала собі я, зате маю своє щастя, яке любить тишу. Моя доня підростала, я брала все більше роботи. Наша сімейна наставниця (так назву коуча материнських практик Олю Чіпенко) наполегливо рекомендувала, починаючи з шестимісячного віку відлучатися періодично від дитини. Тому є багато пояснень, я їх не повторю, але почала відлучатись. Почали з подругою ходити на йогу. Недовго то тривало з незалежних від мене причин. Надійка підростала ще більше. Я вже з нею могла довше провести часу поза сном. Ми почали активно відвідувати кафе-ресторани-офіси-магазини... І я так захопилася, що вона стала моєю супутницею всюди. На круглих столах, прес-конференціях, з'їздах, подорожах... Коли їй виповнився рік, вона побувала вже у Києві, Переяслав-Хмельницькому, Почаєві, Львові, Ковелі, Затоці, Одесі, Холодному Яру, Смілі... Їздила потягами і машинами, каталася на яхті, ночувала в лаврі, готелі, орендованих квартирах... Ми з нею нерозлучні і я не боюсь щось пропустити ні в її, ні в своєму житті. Але пост не про те, а про те, як на нас реагують. А реагують по-різному. В одному готелі, куди ми приїхали у міні-відрядження, одна пані сказала: «Бідна дитина, замість того, щоб вдома займатися з нею, мама привезла її сюди...» Я зітхаю і киваю головою. Бо звикла не сперечатися на тему дітей. Але я твердо переконана, що моя дитина, проживаючи в готелі незнайомого міста, беручи участь у тому шведському сніданку, отримає життєвого досвіду більше, ніж я покажу їй на картинці Домана, займаючись із нею вдома. У банку, де ми у справах провели дві з половиною години одного разу та чотири — другого, працівниця зі співчуттям запитала: «Що, нема з ким залишити?». А я не хочу її залишати. І хвилюватися, як там вона, не хочу. І тихцем тікати від неї, щоб вона не зрозуміла, куди поділась мама, я не хочу. І щоб у неї був стрес від того, що мами, виявляється, немає, я теж не хочу. У черзі того ж банку мене спитали інваліди всіх воєн світу: «Нащо сюди приперлася з дитиною, хочеш, щоб тебе тут усі прокляли за те, що тебе прийняли без черги?». Мені шкода тих людей. Недолюблені в дитинстві страждають потім усе життя. Я не спитала у них, чому б їм не оформити картку і не просити дітей-внуків-сусідів раз на місяць знімати пенсію для них. Можливо, вони такі самотні, бо теж недолюбили в дитинстві своїх дітей. Але це моє рішення: я народила дитину не для того, аби якомога швидше її з кимось залишити, а для того, щоб дарувати їй свою любов і робити її щасливою. Я в жодному разі не засуджую тих, хто має потребу і можливість час від часу бути без дитини. Я не впевнена, що роблю правильно і не знаю, якою вона виросте. Я знаю про декретні відпустки в три місяці в розвинених країнах. Батько моєї дитини каже: «А чи погана ти мама, побачимо, коли Надійці виповниться 21». Час летить швидко. Зовсім скоро няня-садочок-школа-університет-вилетіла_пташка_із_гніздечка. Мені постійно треба буде її на когось залишати, щоб розвивалась і вона, і я. А поки що я просто прошу прийняти мій вибір. Вибір бути поруч зі своєю дитиною і любити її, поки є час бути удвох. Психологи ж кажуть, що дитина відділяється тільки ближче до трьох років. А до цього мама їй необхідна. А якщо мама при цьому хоче не позбуватися права на самореалізацію і соціальну активність? Вибачте, кому ми заважаємо удвох. Вона скоро виросте і буде самостійною. І скаже: «Мамо, стукай, перед тим, як зайти в мою кімнату». А поки що вона тягне ручки до мене. І шукає поглядом. І обіймає. І просто любить
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що новим керівником Офісу президента стане очільник Головного управління розвідки (ГУР) Кирило Буданов.
Пенсіонери, які мають право на спеціальні надбавки або понаднормовий страховий стаж, уже у вересні отримають підвищені виплати. Держава нарахує щомісячну доплату у розмірі 1200 гривень, і це стане частиною планового коригування пенсій, спрямованого на підтримку людей із низькими доходами в умовах зростання витрат.
redaktor-smila-ua@ukr.net
Україна, м.Сміла
журналіст
Коментарі