Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

АНІ Бізнес ланч

 

Стрічка новин

20-09-2019
Щойно Олексій Цибко дав сенсаційне інтерв’ю

Сьогодні ввечері міський голова Олексій Цибко зібрав прес-конференцію і відверто поговорив з журналістами та особисто звернувся до всіх смілян.

Читати далі...

Цікаво

73-річну доньку нашого земляка Михайла Старицького конвоїри викинули з вагона

2019 08 31 istoria

 

29 серпня 1868 року в Києві в родині письменника Михайла Старицького, нашого земляка із села Кліщинці Чорнобаївського району і автора пісні «Ніч яка місячна!» та комедійної п’єси «За двома зайцями», та Софії Лисенко – молодшої сестри композитора Миколи Лисенка – народилася друга донька. Батьки назвали її Людмилою на честь хрещеної матері – дружини Михайла Драгоманова.
Як розповідає «Український інтерес», коли дівчинка трішки підросла, батьки відвели її у приватний дитячий садок сестер Марії і Софії Ліндфорс.Це був перший дитячий садочок у Києві. Згодом Софія Ліндфорс стане видатним українським педагогом – Софією Русової.
А ще через кілька років Людмила Старицька вступить до приватної жіночої гімназії Віри Ващенко-Захарченко, де її дядько по матері, композитор Микола Лисенко викладав музику.
На той час це була дуже прогресивна та не схожа на інші гімназія. У ній викладали багато предметів не типових у ті часи для жіночих навчальних закладів – англійську мову, до курсу з природознавства додано відомості з анатомії та фізіології людини, збільшено кількість уроків з таких «не жіночих предметів» як математика, фізика, географія.
Людмила вважалася однією з найкращих учениць. Уже тоді вона написала свою першу повість під промовистою назвою – «За Україну».
З юнацьких років Людмила Старицька стала близькою подругою Лариси Косач – Лесі Українки. Разом із нею та її старшим братом Михайлом у 1888 році заснувала літературний гурток «Плеяда», багато працювала над перекладами художніх творів з німецької, французької, італійської, російської. Як співавторка батька Михайла Старицького взяла участь в написанні трилогії-епопеї «Богдан Хмельницький». Згодом з-під її пера вийшли поема «Сафо», драматичні твори «Аппій Клавдій», «Гетьман Дорошенко», «Милость Божа», «Іван Мазепа», «Розбійник Кармелюк», «Декабристи», повість «Діамантовий перстень», «Вертеп» та інші. Крім того, вела щоденники, написала спогади про Михайла Старицького, Лесю Українку, Миколу Лисенка, Івана Франка, Володимира Самійленка, які є унікальним джерелом інформації для істориків.
Взимку 1896 року Людмила Старицька взяла шлюб із Олександром Черняхівським, троюрідним братом Михайла Грушевського і змінила прізвище на Старицька-Черняхівська. Її чоловік став знаменитим лікарем-гістологом, професором Київського університету і членом Президії ВУАН. Навесні 1900 року у подружжя народилася донька Вероніка. Як і мати, вона стала талановитою поетесою і перекладачем.
Старицька-Черняхівська належала до засновників і провідних діячів Товариства українських поступовців, яке керувало національним рухом у Наддніпрянщині. Під час Першої світової війни очолювала знаменитий український клуб «Родина», назву якого можна було читати українською і російською мовами, вкладаючи при цьому різний зміст (на закиди царської адміністрації українці відповідали, що то є російський патріотичний клуб «Рóдіна»). У клубі діяв шпиталь на 50 ліжко-місць, де Людмила Михайлівна працювала сестрою милосердя.
Восени 1916 року вона здійснила поїздку до Сибіру, щоб організувати там комітети з українських переселенців, політичних засланців і військовополонених-галичан. На зворотньому шляху провідала в Москві Михайла Грушевського, якому російська влада заборонила мешкати в Україні. Зустрілася і з Володимиром Винниченком, який жив у Москві нелегально з фальшивим паспортом на ім’я Івана Петровича Дергальова.
Українська революція спалахнула у березні 1917-го, із падінням царату. Саме Старицька-Черняхівська надала приміщення клубу «Родина» по Великій Володимирській, 42, для створення Української Центральної Ради. І звичайно ж, від самого початку активно долучилася до роботи УЦР. Очолила педагогічну секцію театрального відділу генерального секретарства освіти. Театральним відділом керувала її старша сестра Марія, а генеральним секретарством – Іван Стешенко, чоловік її молодшої сестри Оксани.
Людмила Старицька-Черняхівська добре усвідомлювала, як стрімко набирає обертів новий вид мистецтва – кінематограф. Ще в 1917-му наполегливо прохала Стешенка звернути особливу увагу на «велике культурне і агітаційне значення кінематографічного мистецтва для широких народних мас». Вона організувала кінематографічну секцію при театральному відділі, писала сценарії, опікувалася зйомками фільмів, перекладом російськомовних інтертитрів у дореволюційних кінострічках.
Людмила Михайлівна брала участь і в політичному житті Української Народної Республіки. Вступила до партії соціалістів-федералістів. Була депутатом Центральної Ради. Дуже болісно сприйняла загибель українських юнаків під Крутами. Виступала з промовою під час їхнього похорону на Аскольдовій Могилі 19 березня 1918 року.
За часів Гетьманату Старицька-Черняхівська не полишила праці в міністерстві освіти. Організувала показ українських фільмів задля збору коштів на пам’ятник загиблим крутянам. Монумент, на жаль, спорудити не встигли. Виступала на відкритті Кам’янець-Подільського університету. Продовжувала керувати діяльністю українського клубу, який переїхав на вулицю Пушкінську, 1 (будинок підірвуть радянські диверсанти під час Другої світової війни). 19 травня 1918 року з нагоди відкриття цього клубу в новому просторому приміщенні Старицькій-Черняхівській вдалося неможливе: примирити двох рідних братів Тобілевичів – Миколу Садовського і Панаса Саксаганського. Перед тим вони майже 15 років принципово не розмовляли один з одним.
За Директорії УНР Людмила Михайлівна долучилася до розвитку жіночого руху. Стала співзасновницею Союзу українок. 15 квітня 1920 року в Кам’янці-Подільському підписала звернення «До жінок всього світу»: «Ви, щасливі жінки вільних народів, во ім’я правди й любові підійміть ваш голос за Самостійну Україну на всіх обширах життя: в пресі, в громадянстві, перед лицем вашого уряду. Кров українського юнацтва, сльози українських дітей волають до вас».
На еміграцію Старицька-Черняхівська їхати відмовилася. Залишилася з родиною в Києві, працювала у кооперативному видавництві «Дніпросоюз». У жовтні 1921 року взяла участь в роботі Всеукраїнського православного церковного Собору, який здійснив організаційне оформлення Української автокефальної православної церкви. Організовувала вдома літературні вечори, куди приходили письменники нового покоління – Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка-Стрілець, Борис Антоненко-Давидович, Тодось Осьмачка.
В січні 1930 року Старицьку-Черняхівську з чоловіком заарештували за сфабрикованою справою «Спілки визволення України». Відкритий судовий процес над 45-ма українськими діячами відбувався в Харкові, у будівлі оперного театру – квитки на нього видавали, як на виставу. Людмила Михайлівна виявила неабияку сміливість, відверто заявивши: «Державним моїм ідеалом була самостійна Україна… Я не погоджуюся з правом диктатури пролетаріату, панування одного класу, обстоюю право кожного висловлювати свої думки, визнавати чи ні релігію, і не визнаю боротьби з релігією примусовими методами. Я певна, що нинішній стан переходовий, і всі принципи, що я зазначала, стануть у нашій країні підвалиною життя».
Подружжя засудили до п’яти років ув’язнення і трьох років поразки у правах. Але більшовицькі керманичі вирішили продемонструвати свою «милостивість». Вироки замінили на умовні. На шість років їх фактично вислали до Сталіно, теперішнього Донецька, де Олександр Черняхівський керував кафедрою гістології медичного інституту.
В 1938 року заарештували доньку Вероніку Черняхівську. Батькам повідомили, що її засудили до 10 років таборів. У пошуках доньки Людмила Михайлівна їздила до Сибіру, оббивала пороги можновладців, писала сповнені відчаю листи до Сталіна, Берії, Ворошилова, Калініна, Молотова, Жданова, Хрущова. Та все було марно. Правди вона так і не дізналася: Вероніку розстріляли в Києві 22 вересня 1938 року. А 22 грудня 1939-го помер Олександр Черняхівський.
Людмила Старицька-Черняхівська залишилася із сестрою Оксаною – вдовою Івана Стешенка. Вони мешкали в будинку 28/31 на розі вулиць Ярославів Вал і Олеся Гончара (сучасні назви), квартира 18.
20 липня 1941 року енкаведисти вчинили обшук і заарештували обох літніх жінок. Сестер вивезли до Харкова, де 14 вересня Старицькій-Черняхівській висунули звинувачення: «Являлась активной украинской националисткой, на протяжении ряда лет проводила антисоветскую националистическую деятельность»
Сестер разом з іншими заарештованими, серед яких був геніальний вчений і поліглот Агатангел Кримський, в товарному вагоні для худоби відправили до таборів Казахстану. Але Людмила Михайлівна туди не доїхала. 73-річна жінка не витримала наруги й померла в дорозі. Конвоїри викинули тіло з вагону. Не відома ні дата її смерті, ні місце останнього спочинку…
Більше про історію славної української родини Михайла Старицького можна дізнатися тут:

scroll back to top

Коментарі  

Сократ
-4 #2 Сократ 04.09.2019, 21:08
Цитую Сократ:
cccр - тюрма народів, а рюсскій мір - страшний світ...
Задумайтесь, якщо сумна своя історія вас не вчить, доки не пізно.

Бачучи по реакції на мої слова, можна сказати, що народ безнадійний, хоча це можливо реакція тільки тих хто раждён в савецком саюзе, хто просрав його навіть не побудувавши, або тих кто любіт рюсскій мір і рабство... Ну и старческий маразм присутній...
Цитата
Сократ
-6 #1 Сократ 03.09.2019, 22:10
cccр - тюрма народів, а рюсскій мір - страшний світ...
Задумайтесь, якщо сумна своя історія вас не вчить, доки не пізно.
Цитата

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

AZK MIG

2018 04 26 металобаза2

Дійові особи

Юрій Кредзинський

Kredzunskui

 

Про те, що з початку року у Смілі закрилось 6 автобусних маршрутів 

Станіслав Голубець

Golybech

 

Про те, що насправді у КП немає боргів

 

 

Леонід Грищенко

gruchenko

 

Про борги водоканалу

 

 

 

Авторизуватися через соціальні мережі:

 
Політика
«Смілянський гамбіт»: на посаду знову повернули Синьогуба

12 вересня 2019, 21:03

2019 09 13 sunogyb

Поновлений Верховним Судом України міський голова Олексій Цибко майже відразу своїм розпорядженням повернув на посаду секретаря міської ради Костянтина Синьогуба.


Економіка
У Смілі внесли незначні зміни до міського бюджету (відео)

20 вересня 2019, 09:30

2019 09 19 svatko

Начальник фінансового управління Галина Сватко на бюджетній комісії проінформувала депутатів про те, які чергові зміни внесено у міський бюджет на 2019 рік.


Суспільство
Діти виготовили « Голубів миру» для захисників України

21 вересня 2019, 14:07

2019 09 21 golub21 вересня відзначається Всесвітній день Миру. У всьому світі символом любові та миру вважають голуба.


Цікаво
Надлишок сну та його дефіцит – небезпечні: чим вони загрожують

21 вересня 2019, 15:27

2019 09 11 son

У будні дні людям часто не вистачає часу на звичні справи –роботу, навчання, тож сон може здаватися розкішшю.


Афіша
У середу черкаський драмтеатр покаже смілянам дві нові цікаві постановки

20 вересня 2019, 15:00

2019 09 21 vustava2

У середу, 25 вересня, актори Черкаського академічного обласного музично-драматичного театру зіграють у нашому МБК відразу дві п’єси