Ярослав НИЩИК

Деталі

Дійові особи

військовий ЗСУ

Про привітання. Навіть донатом. І за ці гроші підремонтуємо "Течика" і "КРАЗа" для підрозділу

-Мені зоря сіяла нині вранці,
устромлена в вікно. І благодать —
така ясна лягла мені на душу
сумиренну, що я збагнув блаженно:
ота зоря — то тільки скалок болю,
що вічністю протятий, мов огнем.
Ота зоря — вістунка твого шляху,
хреста і долі — ніби вічна мати,
вивищена до неба (від землі
на відстань справедливості) прощає
тобі хвилину розпачу, дає
наснагу віри, що далекий всесвіт
почув твій тьмяний клич, але озвався
прихованим бажанням співчуття
та іскрою високої незгоди:
бо жити — то не є долання меж,
а навикання і само собою — наповнення. (В.Стус).

40 років. Я не знаю як так сталося.

Я досі пам'ятаю як мені трирічному хірург зашиває розірвану в двох місцях нижню губу і примовляє: "Буде не боляче, як комарик вкусить". Він обманув, було боляче, але шраму не лишилося. Якби не знав де шукати, то б не знайшов. Дивний перший спогад.
Я пам'ятаю як йшов на перший дзвоник 1 вересня 1993 року. Червоних жоржин бабуся нарізала і замотала їх в газету. Яскраво червоні жоржини. А я їх поламав. І довелось терміново вирізати все, що росло в дворі попід хатою. З тим букетом мене і сфотографував Олександр Вівчарик, батько однокласника Назара.

Я пам'ятаю як пахла сосна. Ми з дідусем ходили по неї аж на лісництво за Смілою. Через все місто. А потім везли додому на санчатах. І джинси, в яких мене сфотографували біля неї, теж пам'ятаю. Світло блакитні, з наклейками, в місцях де порвалися.
І пам'ятаю якою пластмасою і пилюкою віддававала гірлянда з цвинтарних квіток, біля якої мене сфотографували в третьому класі. Але мені фото подобалось. Чи не перше по справжньому кольорове в моєму альбомі. Як ті квітки.
І відкритий урок у восьмому класі з зарубіжної літератури. Щось про середньовічну літературу. Двогодинна вистава, де мені відвели головну роль. Я мав всі зимові канікули вчити слова і ходити на репетиції. А я втік в село. Ловив рибу, в'язав віники, ліпив снігову бабу, катався з гірки на мішку. Мене потім набили лінійкою по плечах і покарали. Слова я вивчив за три дні. І ні про що не шкодую. Це були кращі зимові канікули.
На фото з каструлею теж я. Перший курс університету. Мій сусід по кімнаті, Толя "Золтер" називав мене "Бухенвальд". Такий я худий був. 65 кілограм. Аж смішно.
І зимова риболовля. Теж перший курс. Сміла. Початок січня 2004 року. Тоді через епідемію грипу, проблеми з опаленням і ще щось, зимові канікули в університеті тривали понад півтора місяці. Це були останні мої канікули. Безтурботні. Сесію здав, на роботу не влаштувався. Через кілька днів мені має бути 18 років.
Потім відволікся на секунду. І мені вже сорок. 40. Років. Хто цей пузатий, лисий, беззубий дядько? Я ж ще вчора, п'ятнадцятирічний, відпрошувався погуляти до 10 вечора.
Легше навряд чи буде.
Але ви можете привітати мене. Навіть донатом. А ми за ці гроші підремонтуємо "Течика" і "КРАЗа" для підрозділу.

4149497528694336 Нищик Я.В.
PayPal +380966853141

Із допису у ФБ

• < Попередня
• Наступна >