- Деталі
-
Дійові особи
голова правлінні Черкаської громадської організації «Горизонт змін»
Про те, що поміж нами є невидима категорія - дружини військових
–Приблизно рік, як мій чоловік Андрій Феофілов служить на Донеччині. І два, як служить в ЗСУ. І мені хочеться написати слова підтримки усім жінкам, для яких зараз особисте життя розірване через такі ж обставини. В суспільстві так багато горя і проблем, що люди часто забувають, що поміж ними є ця невидима категорія - дружини військових. Невидима, тому що в них все на місці, немає видимих уражень. Їх не жаліють, про їхній біль не так часто говорять - чоловік бо живий і не в полоні, ще й бойові отримує, чого жаліти? І їм (нам) навіть якось соромно про цей біль казати вголос, бо ж є ті, кому гірше...
Але, болить від того не менше. Кожен раз, коли прощаєшся. Коли боїшся казати "останній" і заміняєш на ідіотське слово "крайній". Кожен раз коли читаєш, скільки штурмів було на його напрямку. Кожен раз, коли він чомусь не написав зранку в сигнал звичне "Доброго ранку, кицюнь". Кожен раз, коли не можеш зігрітися одна в ліжку. Кожен раз, коли маєш розрулювати все сама. Дбати про всіх сама. І про себе теж - сама. Кожен раз, коли зранку усвідомлюєш, скільки в тебе завдань і відповідальності, але не можеш, просто не можеш навіть розпочати... а потім збираєшся по частинках і можеш.
Якщо людям вистачає емпатії на "мальчіков" яких запихують у бусіки "злобні тцк", то має вистачати і на дружин тих, хто себе запихувати в бусік не змушував. Але на практиці, на жаль, буває навпаки. Не буду переказувати всі випадки черствості і байдужості, з якими доводилося стикатися мені і моїм подругам, просто попрошу: люди, будьте людяними! Пропонуйте своє плече, дайте понити і пожалітися. Спитайте чи не потрібна допомога. Але і зрозумійте, якщо не треба і їй не хочеться нікого бачити. Зрозумійте, якщо не в настрої, якщо не встигає щось чи забула зробити. Не навішуйте додаткову відповідальність - повірте, тяжко нести навіть ту, що є.
Із допису у ФБ