Хто такий Лютий-Лютенко і чому 118 бригада ТРО носитиме його ім'я

Деталі

Суспільство

Днями, командир 118-ї окремої бригади територіальної оброни полковник Анатолій СТУЖЕНКО зібрав за Круглим столом друзів-волонтерів, повідомили на сторінці бригади у Фейсбуці. Зібралися представники понад тридцяти волонтерських об’єднань та організацій, підприємці, депутати міськради, керівники установ та просто волонтери, які впродовж року допомагали військовослужбовцям.

Комбриг Стуженко подякував кожному волонтеру та вручив сувеніри із символікою Черкаської бригади територіальної оборони. Обговорили нагальні потреби підрозділів та окреслили шляхи їх вирішення.

Також під час зібрання провели громадські слухання стосовно присвоєння бригаді почесного найменування. Як зазначається у дописі, усі друзі 118-ї бригади підтримали пропозицію почесної назви «118 ОКРЕМА БРИГАДА ІМЕНІ ОТАМАНА ЛЮТОГО-ЛЮТЕНКА»

Хто ж такий отаман Лютий-Лютенко?
Стаття із сайту "Інституту історії України" НАН України.

ЛЮТИЙ-ЛЮТЕНКО Іван Макарович (отаман Іван Гонта; 24.06.1897–19.03.1989) – один з керівників повстанського руху в Україні 1918–1922, підприємець, меценат. Народився в Капустянському лісництві поблизу с. Товмач (нині село Шполянського р-ну Черкас. обл.) в сім'ї лісника. Батько – Макар Минович. Мати – Євгенія Цибульська.

Закінчив 4-класну земську школу і потім курси Паршина в Москві. З початком Першої світової війни служив у 8-му Моск. гренадерському полку. Був направлений на навчання для отримання офіцерського звання, закінчив Омську школу прапорщиків.

1916 приїхав до Києва, звідти – до штабу 2-ї д-зії в м. Ромни, урешті-решт був призначений помічником командира 12-ї роти 290-го полку, що дислокувався в Черкасах.

1917, після революц. владних змін на території Російської імперії, 290-й полк визнав Українську Центральну Раду і брав участь у військових діях проти більшовиків (див. Війна Радянської України за підтримки РСФРР проти УНР 1917–1918). Неподалік станції Гребінка Л.-Л. був поранений, однак невдовзі повернувся в стрій, брав участь у бою біля станції Бобринська (нині станція ім. Т.Шевченка). Потому на деякий час склав зброю.

За Директорії Української Народної Республіки призначений командиром 25-го Черкаського окремого куреня Армії Української Народної Республіки (дислокувався в м. Сміла). Служив у Запорізькому корпусі Армії УНР. Захворів на тиф, лікувався в Умані. По встановленні в Умані радянської влади повернувся до рідного села, організував там місцеву самооборону для захисту проти мародерів. Одружився.

Запроваджені більшовиками каральні операції проти селян змусили його приєднатися до загону отамана С.Гризла й очолити повстанську боротьбу в районі урочища Холодний Яр. Узяв прізвисько Гонта. Взаємодіяв з отаманами Л.Загороднім і С.Заболотним, які стояли в Чорному лісі. Не раз організовував наскоки на регулярні частини Червоної армії , здійснив рейд на Херсонщину, мав зв'язки з Державним центром УНР на еміграції. За деякими джерелами, наприкінці 1920 був обраний Головним отаманом Холодного Яру (див. Холодноярська республіка).

З припиненням на українських землях відкритого військового опору радянській владі, а також оголошенням радянською владою амністії повстанцям емігрував у березні 1923 до Польщі. Деякий час утримувався під вартою в Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща), був у таборі для інтернованих у Каліші.

За сприяння колишніх знайомих, в с. Іванцевичі на Поліссі заснував Укрраїнськиц еміграційний к-т, опікувався діяльністю місцевого українського хору, театру, школи. Займався комерцією. Через утиски польських властей переїхав до м. Великі Мости, працював там на фабриці. Після окупації Польщі вермахтом (див. Друга світова війна) став директором Кооперативного союзу в м. Холм (нині м. Хелм, Польща).

Допомагав звільненню військовополонених українців Червоної армії з німецьких концтаборів. 4 червня 1942 був заарештований гестапо. Півроку утримувався в тюрмі в м. Люблін (Польща). Був звільнений на прохання укр. громади м. Холм, яке підтримав архієрей Іларіон (Огієнко).

Напередодні вступу до м. Холм військ Червоної армії організував відправку українців до Словаччини. Потому жив у м. Мюнхен (Німеччина). 1947 був обраний головою Парафіяльної ради УАПЦ Святої Покрови, фінансував проведення Собору УАПЦ.

1951 з родиною (з новою сім'єю та сином від першого одруження) виїхав до Марокко. Оселився в Рабаті (столиця Марокко). Став одним з організаторів проведення в Марокко днів пам'яті С.Петлюри.

1956 з родиною виїхав до США. Оселилися в Нью-Йорку, заснував там власну комерційну фірму. Брав участь у церковних і громадсько-політичних організаціях, матеріально підтримував українські громадянські інституції та Українську автокефальну православну церкву.

1986 написав спогади "Вогонь з Холодного Яру". Окрім опису боротьби українських повстанців за незалежність 1917 –22, виклав у них також свої пізніші спостереження за проявами українського патріотизму.

Помер у США, похований на українському цвинтарі св. Андрія в Бавдн-Бруці (шт. Нью-Джерсі).

• < Попередня
• Наступна >