Афіша
- Деталі
-
Дійові особи
-
23 вересня 2020, 14:00
журналіст
Про картоплю, яку вирощують українці
–Один чоловік питає: «Нащо українці вирощують картоплю в себе на городах?»
Питання - не риторичне. Адже вирощувать картоплю самотужки - нерентабельно. Більше того, навіть якщо з'їдати по кілограму картоплі в день, то на рік треба всього 100 долларів на людину.
До того ж - жуки, яких треба травить, бадилля, яке треба палить, сама картопля, яку треба носить на власній спині в темний і крутий погріб, а потім обривать на ній ростки. Картоплю треба обгортать і переживать за неї. Виносить її навесні назад з погріба, перебирать, гріть на сонці, і знову закопувать в землю.
Зачєм то всьо? За які первородні гріхи?
Але це питання перебуває поза межами раціонального. Дітей тоже вирощувать нерентабельно. Переважно вони вредні, сопливі й неблагодарні. Втім, людство їх нащось таки вирощує. Сімбіоз видів.
Картопля - теж наші діти.
Я навіть не виключаю, що саме картопля завела людей на якомусь щаблі власної еволюції. Їй так зручніше.
До того ж, тією самою картоплею можна приманить тих самих дітей, коли вони робляться круті й незалежні та виїжджають до міста.
Вони можуть купити картоплі за три копійки в сусідньому маркеті. Але регулярно їдуть до села і тягнуть лантух з картоплею за тридев'ять земель до метрополії. Хай буде. Не поміша.
Хто його зна, нашо. Ніхто цього не зна... Видно, так треба та й всьо...
Кажуть, що Бог вигнав з раю Адама та Єву не за яблуко, а за те, що багато картоплі порізали, коли копали лопатою... Розсердився... Та й кожен би розсердився...
redaktor-smila-ua@ukr.net
Україна, м.Сміла
Коментарі
1) 100 доларів в рік на людину - копійки для пана депутата і досить великі гроші для селянина.
2) в селах, як правило, немає супермаркетів. Не виростиш -сиди голодним. І сусід не продасть. Або вже не за 100 доларів.
3) а де в нас вирощують картоплю в промислових масштабах? А то кругом лише кукурудза і соняшник. В магазині бачив картоплю з Єгипту... Дожилися. В тому числі і завдяки деяким депутатам.
4) Очевидно замітка написана за враженнями поїздки автора на малу Батьківщину, в Чорнобаївський район. Частіше треба, щоб не відриватися.