Відео

У бою під Крутами Україну захищали і сміляни

Деталі

Цікаво

29 січня 2017, 15:05

29 січня 1918 року у бою під Крутами серед курсантів, січовиків і вільних козаків, які того дня стали до бою проти московської орди, були й уродженці Смілянщини –юнкер Першої юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького, уродженць села Яблунівка Валентин Отамановський, пише видання «Козацький край».
Син багатодітного дрібного службовця, рахівника цукроварні графа Бобринського, Валентин Отамановський мав видатний розум і всі вершини в житті здобував самостійно: із золотою медалю закінчив гімназію в Києві, а потім демонстрував блискучі успіхи в навчанні на юридичному факультеті університету Святого Володимира, а потім – у Київському політехнічному інституті. Успішний студент ще з більшим завзяттям займається роботою у напівлегальній організації «Українська громада», де керує комісією, яка займається складанням української наукової термінології. Та цього юнакові, який горів ідеєю державної незалежності України, було замало – він стає засновником таємного «Братства самостійників». Затяті українські націоналісти, «братчики» категорично не розмовляли російською – мовою окупанта, не купували російських книг, вважали Московію не «сестрою», а ворогом.
Після першої революції 1917 року Валентин Отамановський фактично стає одним з фундаторів українського війська. Вже на початку березня за його ініціативи формується штаб української міліції в Києві та перша кінна сотня, і разом з Миколою Міхновським створює «Український військовий клуб імені гетьмана Полуботка».
Наприкінці квітня 1917-го він з головою поринає в іншу боротьбу – інформаційну. Заради неї складає навіть своє депутатство у Центральній Раді і очолює видавництво «Вернигора» - друкує листівки й брошури з портретами українських гетьманів, патріотичними та антимосковськими гаслами. У червні того ж року на зборах «Братства самостійників» навіть виносять постанову: якщо Центральна Рада продувжатиме млявий курс на «автономію» замість повної незалежності України – підняти збройне повстання і в Каневі біля могил Шевченка проголосити створення самостійної Української Держави.
Зрештою, у січні 1918 року Директорія проголошує державну незалежність УНР і практично зразу по цьому Отамановський, якому у лютому має виповнитися 25 років, бере до рук зброю – вирушає на Крути…
В бою він був поруч з командувачем українських підрозділів Аверкієм Гончаренком. Пізніше той згадував поведінку юнака в бою, підкреслюючи хоробрість Отамановського і те, що він під час бою… сипав жартами, згадуючи битву Івана Мазепи під Полтавою.
Він уцілів під Крутами і після того ще більш переконався у необхідності спротиву московсько-більшовицькій пропаганді, яка під облудою обіцянок «кращого життя» несла українцям лише поневолення, руйнацію і розправи. Отамановський вирушає до австрійського Відня і розгортає вже «повномасштабну війну на інформаційному фронті» – використовуючи можливості якісних європейських поліграфічних потужностей, очолюване ним видавництво «Вернигора» друкує для України географічні карти, підручники й зошити для шкіл. А також – величезну кількість книг українською мовою – не співставну навіть з 1990-ми роками формально незалежної України… Заодно стажується в університеті Відні.
Володіючи сімома європейськими мовами, Отамановський друкує книги не тільки українських авторів , а й зарубіжних класиків. Цікавий момент: у видавництві «Вернигора» спочатку друкується «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо у перекладі Валентина Отамановського, а потім (у 1919 році) – «ремейк» пригод Робінзона авторства самого Отамановського (він пише під псевдонімом «Злотополець»). Книга називається «Син України» і в ній описується доля козака Миколи Наливайка – «українського Робінзона», який потрапляє на безлюдний острів, борючись за життя, один організовує там Січ, над якою піднімає український прапор… Цю книгу Отамановський присвятив побратимові, який загинув під Крутами: справжній Микола Лизогуб став прототипом Миколи Наливайка, який за сюжетом книги повернувся в Україну і геройськи загинув під Конотопом, у бою козаків гетьмана Виговського проти московитів…
1920 року Валентин Отамановський робить ризикований крок – повертається з Відня до України. Оселяється у Вінниці, куди забирає сестру і тяжкохворого, паралізованого батька. Працює завідувачем українського відділу Вінницької філії бібліотеки Всеукраїнської Академії Наук, займається історичними дослідженнями Магдебурзького права, працює в архівах з рукописами і стародруками XIV–XVIII століть. Надзвичайно детальну монографію, написану Отамановським на основі першоджерел, у тім числі перекладених дослідником з латини, давньоруської, польської та німецької мов, було випадково виявлено вже сучасним українським дослідником у 1992 році у пилюці одного з архівів Москви – і тільки тоді детальна історія середньовічної Вінниці вийшла друком в Україні…
Сам же науковець піддається політичним переслідуванням. Він ще встигає створити Науково-методичний краєзнавчий центр Поділля і відкрити меморіальну садибу-музей письменника Михайла Коцюбинського. А в серпні 1929 року Отамановського арештовують у сфабрикованій справі «Спілки визволення України». Засуджений до 5 років таборів суворого режиму та два роки заслання в Татарстан. Навіть після «відсидки» йому дуже довго забороняють повертатися в Україну і науковець викладає іноземні мови в університетах та інститутах Казані, Ташкента, Саратова, Краснодара. 1945 року Отамановський отримує свій черговий диплом – після київських і віденського університетів здавання іспитів екстерном у Краснодарському педуніверситеті було для нього надзвичайно легкою справою. Так само просто захистив у 1946 році кандидатську дисертацію у Московському університеті.
Проте в Україну «занадто розумного» українця ще довго не пускали: тільки з 1958 року професор Отамановський переїхав до Харкова, де викладав латину в мед університеті. Помер через 6 років – у березні 1964 року. Тільки в серпні 1989 року посмертно реабілітований…

• < Попередня
• Наступна >