Відео

Юлія БАРАНЬКО

Деталі

Дійові особи

06 березня 2023, 21:49

викладач, волонтерка

Мене дуже турбує новомодна традиція - ми відмовляємось від надбань свого народу, або світових надбань лише через те, що вони колись були вкрадені імперією/совком/запорєбріком... Мені, як філологу, особливо це помітно в мові. Коли мені "патріотичні розумашки" роблять зауважання за "русизми". Так і хочеться довбонути словником у відповідь - або українським 20х років, або слів іншомовного походження.
А письменники? А композитори? А художники? На хвилі псевдопатріотизму люди ладні збіднити українську культуру відмовившись від багатьох визначних імен... Мене особисто це засмучує... Ми кладемо життя найкращих, щоб повернути вкрадену землю, але добровільно відмовляємося від вкраденої культури. Як так?
Ці думки у мене вже давно рояться, але сьогодні побачила сторіс знайомої про 8 березня й вирішила написати пост. Зайду здалеку. Буде лонгрід, але хочу почати з коріння.
Якщо проаналізувати давню літературу, то українська жінка працювала й ухвалювала рішення на рівні з чоловіками. І лише під впливом росії (а її багато частин мають мусульманське коріння) в Україні почались дискримінаційні гендерні процеси (типу хусток у церкві)...
Леся Українка, "Бояриня":
ОКСАНА:...гріха десь не бояться: в церкві божій, замість молитися, людей все гудять, а ще й виносяться так благочестям поперед нас...
МАТИ: Так скрізь воно по світі: що сторона, то звичай, а що гОрод, то й норов, кажуть люди. Дивно їм на наше вбрАння. Тут жінки зап'яті, а ми, бач, не вкриваємо обличчя.
ОКСАНА: Чи ми ж туркені?
МАТИ: Хай Господь боронить! Воно ж пак і московки не туркені,
а так чомусь ото в них повелося.
Потім совок вигадав: "слабий пол" і "хранительніцу домашнево ачага". Щоб легше прижилося в Україні вигадали "берегиню".
Направду, в Україні була інша історія. "Чоловік і жінка на рівних правах створені з дерев'яних паличок, коли Бог Вогонь запалив між ними іскру кохання. Над усім духовним і видимим світом панувала Праматір – Велика Богиня, благословенна Сонцем, богиня родючості, матір усіх матерів, символ досконалості і чистоти. Археологами знайдено сотні глиняних статуеток Великої Матері, виготовлених оріями-трипільцями ще 7 тис. років тому. Згодом образ Великої Богині злився з культом Богородиці". Ну ми ж пам'ятаємо, коли насаджували Християнство на Русі, то деякі свята й поняття "схрестили", щоб легше прижилося?
До слова, жодного натяку на меншовартість жінок, яких "створили з ребра чоловіка". Так, для мене віра і релігія абсолютно малодотичні речі.
Але зараз не про це. А про те, що у гендернорівне суспільство абсолютно успішно (на жаль) вживили жіночий комплекс малозначущості.
І ми тут не унікальні: дискримінаційні тенденції активно ширилися світом і приживалися багато де. У цьому є певна логіка, наприклад, збереження людства. Війни стали кровопролитнішими. І якщо загине багато жінок, то фізіологічно відновити популяцію значно складніше, ніж якщо загине багато чоловіків. Якщо чоловіки воюють, то жінки мають забезпечувати побут. Високоосвідчені жінки навряд у переважній більшості у захваті від щоденної рутини побуту. Знач, освіта зась. Немає освіти - немає посад. Ну і далі, думаю, схема зрозуміла.
З часом ці утиски стали настільки абсурдними, що жінки почали протестувати і повертати (не виборювати) рівноправ'я. Рухи ширилися світом з різним успіхом.
Наприклад, у Німеччині ще 1914 року 8 березня було назване "Жіночим днем", як символ боротьби за виборче право.
У інших країнах теж 8 березня називали по-різному, але зі спільною ідеєю - боротьба жінок за права. І 1977 року ООН офіційно закріплює за 8 березня статус Міжнародного жіночого дня, " на згадку про культурні, політичні тас оціально-економічні досягнення жінок".
Але ж совок, у якому "слабий пол" міг укладати залізничні рейки, але не міг (де-факто, звісно, бо вголос цього не казали) займати високі посади, не міг дозволити жінкам задумуватись про свої права. Тому, слідкуйте за руками, 8 березня - це свято весни, краси, "слабава пола" і т.д. Одним словомо - свято жінок, які ні на що не здатні, окрім як "украшать мір і бєрєгті уют".
Ок. Проїхали. Совок загнувся, а традиція лишилась... І тут - декомунізація. І я 100% ЗА неї. Але ж... Застав дурного богу молитися, то він і лоба розіб'є.
Замість того, щоб повернути 8 березня його суть, його популістично вирішили скасувати, як "совєцкій празнік"...
А мудрий нарід плеще в долоньки - бо ж історію з літературою у школі проходили, а не вивчали...
8 березня - це чергова нагода сказати жінкам, про їхню цінність, вагомість, вартісність. Відмітити вклад у культуру, економіку, майбутню перемогу.
Це не день, щоб сказати: "ти прикрашаєш наш колектив" - це день, щоб сказати: "я ціную тебе і усе, що ти робиш".
Погоджуюсь, це має звучати щодня. Але доки є проблема гендерної нерівності, а вона таки є, бо за 9 років війни Україна досі не має бронежилетів, які враховують особливості жіночого тіла, бо... та тут перераховувати ще дуже багато. Так от доки є проблема гендерної рівності, доти потрібен день, який про неї нагадує. А квіти? А квіти - то просто атрибут, як ялинка на Різдво.
До слова, чому інші запропоновані альтернативи не підходять? День української жінки - ні, бо Україна мільтинаціональна країна, я особисто проти принижувати тих же кримських татарок таким формулюванням. День матері - знову ні, бо що, якщо не народила, то менше цінна для суспільства? День матері прекрасне свято, але воно не тотожне 8 березня, воно тотожне Дню батька.
Інші пропоновані альтернативи навіть аналізувати не буду...
Тож, чи свято це - ні.
Чи скасовувати цей день - ні.
Чи скасовувати вихідний - під час війни однозначно так, після перемоги треба буде аналізувати.
Чи вітати жінок - особисте рішення кожного.

• < Попередня
• Наступна >