Суспільство

Ми не вміємо себе підтримувати, але можемо цьому навчитися

Деталі

Цікаво

09 грудня 2020, 18:29

Стосунки людини з собою - велика і складна тема, якій приділяється мало уваги. Більшість з нас звикли жити в світі зовнішньої комунікації, вирішувати питання: «Як сказати?», «Що відповісти іншій людині, щоб зберегти стосунки?», «Що відповісти на образливі слова або критику?».
З одного боку, в цьому немає нічого поганого, навпаки: так ми адаптуємося до соціального середовища і будуємо значущі стосунки. З іншого, коли ми повністю ігноруємо внутрішню комунікацію (а наша психіка спілкується і сама з собою, незалежно від того, помічаємо ми це чи ні), ми стикаємося з двома проблемами.
Через те, що ми більше думаємо про те, як сказати про свої переживання іншому, всі наші ресурси йдуть на зовнішню реакцію, а не на проживання емоцій і самопідтримку. В результаті - почуття і неспокійні думки залишаються непоміченими і можуть стати перешкодою в русі до мети або навіть причиною захворювання.
Робота над особистими почуттями і занепокоєнням йде тільки на зовнішньому рівні: в ній завжди бере участь хтось ще крім нас. Звідси виникають і залежність від думки іншого, і проблеми з почуттям внутрішньої опори, і нездатність впоратися зі своїм станом самостійно, і вразливість до критики.
Налагоджувати стосунки з іншими людьми нас вчать з дитинства, а домовлятися з собою - не вчать зовсім. Тому навіть до тридцяти років мало хто знає, яка він людина для самого себе і як взагалі можна налагодити ці загадкові відносини.
Коли нам бракує впевненості в собі, ми інтуїтивно намагаємося компенсувати недолік внутрішньої підтримки, використовуючи для цього інших людей. У такої стратегії є обмеження.
Неточність підтримки. Навколишні люди не завжди можуть знати, яка саме підтримка нам потрібна. Чергові репліки «все пройде", "не парся», «вистачить соплі на кулак намотувати» рідко допомагають людині відновитися.
Навантаження на близьких. Піклуватися про настрої іншої людини - це складна робота, що вимагає внутрішніх ресурсів і знань. Від цього легко втомитися.
Внутрішній діалог: перебити або вислухати?
Ставлення до внутрішнього мовлення (і внутрішнього діалогу зокрема) в літературі і у всякого роду дискусіях неоднозначне. Коли я розповідаю, чим займаюся, люди зазвичай з інтересом вступають в обговорення. Але найчастіше питання, яке мені доводиться чути, звучить так: «Як змусити свій внутрішній голос замовчати?»
У свідомості багатьох людей укорінився міф, що внутрішній діалог - це щось вороже. Це в корені невірний підхід. Наша психіка реагує не тільки на зовнішній світ, але і сама на себе, таким чином, кожна людина занурена не тільки в зовнішню комунікацію - з іншими людьми, а й у внутрішню, з собою, а якщо бути точніше - зі своїми думками і переживаннями .
І питання тут в іншому: як наша психіка спілкується сама з собою?
Внутрішній діалог буває різний
Деструктивний внутрішній діалог відволікає від вирішення завдань, знижує самооцінку і викликає неприємні відчуття. Ресурсний - схожий на мудрого друга, з його допомогою можна себе направляти і підтримувати.
Одного разу моя приятелька поділилася своїми переживаннями: «Нещодавно я закінчила великий проект. Це було здорово. Але на роботі я не отримала ні слів подяки, ні похвали за результат. Мені було дуже прикро. Кілька днів я переживала і працювала через силу. В голові миготіли думки про те, що мою роботу не цінують, що те, що я роблю, нікому не потрібно - і всяка інша нісенітниця, яка псувала настрій.
Але потім мені вдалося взяти себе в руки і пояснити собі: «Як даремно? Для мене важливо було це зробити. Так, я засмучена, що не отримала зворотний зв'язок, але це не означає, що мене не цінують або я поганий працівник. І потім, якщо мені потрібен зворотний зв'язок - можна ж про це якось сказати керівнику ... »Від таких роздумів мені стало легше, я сходила до начальника, поговорила - все виявилося не так тотально погано і несправедливо, як я собі уявляла. Я заспокоїлась".
Це був процес спілкування людини з собою - внутрішній діалог. Перша його частина являла собою реакцію на несприятливу ситуацію - досаду на те, що не було очікуваного відгуку на результат. Друга - ресурсний, конструктивну відповідь на те, що відбувається і свій стан, який згодом призвів до позитивних змін у зовнішньому світі - бесіді з керівником, в результаті якої ситуація прояснилася.
На жаль, часто в подібних обставинах наші бесіди з собою розвиваються за несприятливим сценарієм: ми впадаємо в песимізм, самокритику і загострюємо у себе почуття тривоги.
Як зробити внутрішній діалог ресурсним?
Поважайте свої психологічні дефіцити, важко пережиті стани. У внутрішньому діалозі потреба в підтримці зазвичай звучить як: «мені ніяково», «мені незрозуміло», «я помилився», «мені погано» і т.д.
Пробуйте відповідати на свої переживання. Основна причина втрати душевної рівноваги пов'язана з тим, що наші переживання або без відповіді, або супроводжуються критичними і песимістичними висловлюваннями: «Я помилився. Як я міг? Я вічно помиляюся! .. »
Будьте надлишкові в свою підтримку. Ні однієї-єдиної фрази, яка б працювала в усіх випадках. Придумуйте 2-4 варіанти відповіді на свої переживання, так у вас буде більше шансів змінити свій стан.
Звертайтеся до образу. Набагато легше управляти внутрішньою мовою, якщо використовувати образ. Спробуйте подумки уявити себе на місці людини, якій ви довіряєте, і пробуйте відповісти собі від його особи.
Підтримуйте себе на різних рівнях. Часто проблемна ситуація вимагає від нас комплексної перебудови: нам важливо перетворити почуття, думки і дії. Тримайте це в голові, коли конструюєте підтримуючу фразу.
Будь-яка внутрішня робота, пов'язана з перебудовою способу мислення і формуванням нової звички, вимагає часу. І якщо спочатку ви «з'їжджаєте» на звичний негативний внутрішній монолог, не впадайте у відчай. Продовжуючи цю практику, з часом ви помітите позитивні зміни.

• < Попередня
• Наступна >