Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

ANI vidkrutta

 

metalobaza

Стрічка новин

 

CENTR

 

Суспільство

МАЛОВІДОМА ЧЕРКАЩИНА: ЯК ВЕРБІВКА ВИШИВАЛА РОБОТИ МАЛЕВИЧА

2020 05 06 verbivka

 

Вербівок в Україні — трохи не як дерев при дорозі: по кілька в одній області точно можна зустріти.
Але цю — у Кам’янському районі Черкаської області — з іншими не сплутаєш, якщо зануришся не лише в красу природи, а й в історію людей і мистецьких творів, що свого часу вийшли далеко за межі цього села.
Його орбіта притягнула до себе такі відомі нині прізвища, як Олександра Екстер і Казимир Малевич; тут часто бували Петро Чайковський і Кароль Шимановський, який поряд ріс.
Нині мешканці Вербівки сподіваються, що до них доєднаються охочі з інших куточків країни, щоб тут жити і творити добробут, працюючи на землі чи у супутніх галузях.
Тепер Вербівка — у списку населених пунктів, що приєдналися до руху «Купи хату на селі».
Петро Чайковський і сестра його Олександра
У сучасній історії Вербівка перебуває дещо у тіні Кам’янки, яка у XVII столітті була сотенним містечком Чигиринського полку, потім — як і все довкола — потрапила під владу Польщі, після поділу якої згодом стала власністю російського поміщика Льва Давидова (1743–1801).
У Кам’янці збиралися прихильники Південного товариства, туди приїздив у 1820-му поет Олександр Пушкін; за одного з Давидових, спадкоємця маєтку — Лева Васильовича, сина засудженого до заслання декабриста, вийшла заміж рідна сестра композитора Петра Чайковського, який майже два десятиліття літував у рідні в цих краях.
Тому до 100-річчя з дня смерті російського письменника Олександра Пушкіна, в лютому 1937-го, вийшла постанова про заснування у Кам’янці його музею. А в 1940-му, коли святкували 100-літній ювілей Петра Чайковського, якого донедавна представляли теж винятково російським композитором, заклад поповнився ще й відділом про нього.
Так в Україні було створено Музей О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського. Він і став базою для появи у 1995-му Кам’янського державного історико-культурного заповідника, три музеї якого відтоді вже наповнили українською історією. (До речі, загалом населених пунктів із назвою Кам’янка в Україні 57).
До Вербівки від Кам’янки — лише якихось менше півтора десятка кілометрів. І це також була маєтність Давидових. На зображенні з архівів Кам’янського краєзнавчого музею бачимо вишукану палацову будову у Вербівці, за якою вдалині праворуч видно куполи Церкви Різдва Богородиці. У ній вінчалися рідна сестра композитора Петра Чайковського (з українського козацького роду Чайок) Олександра з Левом Давидовим-молодшим; одружилися вони у 1860-му.
Нині цей храм люди бачать у вигляді зведеної в 1911 році на старих кам’яних підмурках дерев’яної церкви, якій довелося пережити багато радянських суспільних трансформацій. І все ж вона діюча, тепер — храм Української православної церкви, єдина збережена у селі давня пам’ятка.
Вербівка лежить у долині річки Сухий Ташлик, там, де проходила дорога з Чигирина на Умань. За володарювання Російської імперії це був Чигиринський повіт Київської губернії. У виданій у 1860-х книзі Лаврентія Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії» читаємо про Вербівку: «Землі причислено до маєтка 2238 десятин (одна дорівнює 1,09 га. — Авт.). Є заводи: гуральня з 1823 р. і цукровий з 1847 року побудовані. В 1808 році було 945 мешканців у 102 дворах. (...) Церква Богородицька, дерев’яна, 5-го класу; землі має 36 десятин: побудована 1857 року на місці попередньої, яка стояла з 1794 року, теж не перша».
До сестри у Чигиринський повіт Петро Чайковський приїздив 28 років поспіль. У Вербівці і Кам’янці він уперше демонстрував своїм рідним оперу «Євгеній Онєгін», над якою там працював. Краєзнавиця Олена Заярнюк, учителька Вербівської школи, розповідає, що саме легенда про перетворення дівчини на лебідку, яка пояснює походження сусіднього села Лебедівка, стала поштовхом для створення композитором балету «Лебедине озеро».
Загалом ці українські землі не могли не надихати. Біографи називають щонайменше три десятки творів композитора, які частково чи повністю народжувалися тут.

 

2020 05 06 verbivka1


Народна вишивка, супрематизм і муза польського композитора
Щоб розуміти тогочасні взаємини й порядки, варто ознайомитися із враженнями сестри польського композитора Кароля Шимановського. Про коло спілкування після смерті батька у 1905-му Софія писала: «Це була численна в околиці родина Давидових. Мушу визнати, що були ці люди приємні та вишукані. Політикою зовсім не займалися, а до своїх сусідів поляків виявляли багато симпатії та приязні. Ми спілкувалися з ними завжди французькою, оскільки через високе почуття делікатності в нашому домі не вживали ніколи російської мови».
Шимановські мешкали у сусідній Тимошівці, за 10 км від Вербівки.
Особлива сторінка історії Вербівки пов’язана з мисткинею Наталією Давидовою зі шляхетсько-старшинського роду Гудим-Левковичів. Вона вийшла заміж за князя і внука декабриста, предводителя дворянства Київської губернії, який був власником села до більшовицького перевороту 1917 року. Замість ніжитися і нудитися без діла, жінка активно долучалася до творчості.
У 1906 році було офіційно зареєстровано створення Київського кустарного товариства, яке очолила Наталія Давидова. Його заснували для сприяння розвитку народних промислів у губерніях Київській, Волинській, Подільській, Чернігівській та Полтавській. У ті роки тільки в Київській губернії творити красу гаптуванням долучили близько двох тисяч жінок. Їхні вироби розповсюджували у Москві, Петербурзі, Лондоні, Парижі.
Одна із творчих майстерень була створена у Вербівці, у ній працювало майже 30 вишивальниць. Сюди 1915 року Наталія Давидова запросила для художнього керівництва Олександру Екстер, а пізніше — Казимира Малевича, щоб реалізовувати ідеї супрематистів на полотні голками і нитками.
Як очільниця Київського кустарного товариства, вона організувала мережу майстерень, де, окрім вишивок і килимів, проєктували та виготовляли одяг і аксесуари. Тому її вважають першою українською професійною художницею-модельєром.
До речі, мати Наталії — Юлія Гудим-Левкович –1906 року заснувала вишивальні майстерні у селі Зозів (нині Липовецький район Вінниччини) і керувала ними впродовж десятиліття. У створеній 1911 року артілі, що об’єднала 120 осіб, відтворювали давні зразки килимів, скатертин, портьєр, церковного одягу. А вже наступного року почала працювати майстерня вибійки.
Роботи з майстерень не раз представляли на виставках. У грудні 1917 року майже 400 експонатів Вербівської майстерні були вивезені в Москву, але не повернулись. Відтоді витвори українських майстрів за ескізами Екстер, Малевича, Давидової та інших художників зберігаються в російських музеях, зокрема в Третьяковській галереї, та приватних колекціях у РФ і за кордоном.
Краєзнавиця Олена Заярнюк розповідає, що востаннє Наталія Давидова побувала у Вербівці у 1918-му. У листі вона згадувала, що тоді ще стояв їхній маєток. Але саме того року його зруйнують...
Талановиту художницю-авангардистку Наталію Давидову чекали непрості випробування. У 1920-му в Одесі її разом із 16-річним сином Кирилом, який встиг побувати в армії Денікіна, заарештували органи Всеросійської надзвичайної комісії боротьби з контрреволюцією. Дитина, яку дехто схильний вважати сином Наталії і польського композитора Кароля Шимановського, котрі насправді мали приязні стосунки, загинула у в’язниці. Після звільнення у 1921-му мисткиня емігрувала у Францію. Деякий час працювала вишивальницею для будинку моди «Коко Шанель» у Парижі. Написала книгу «Півроку в ув’язненні. Щоденник 1920—1921» (Берлін, 1923). У віці 57 років, у 1933-му, добровільно попрощалася з життям, похована у Ніцці.

 

2020 05 06 verbivka2


Фантастичні митці-самородки
Нині відомі імена лише двох народних умільців із Вербівки. У Національ­ному музеї українського народного декоративного мистецтва зберігаються роботи Єв­мена Пшеченка (1880–1933) та Василя Довгошиї, біографічні дані про яких не назвеш повними.
Євмен 34-річним прийшов працювати в майстерню у Вербівці: у 1914-му почав допомагати своїй дружині створювати малюнки для вишивок. А потім поступово почав самостійно проєктувати декоративні композиції. Творив під керівництвом Наталі Давидової та Олександри Екстер: створював ескізи для вишивок, малюнки на папері, які в подальшому втілювались вишивальницями в матеріалі.
Роботи Євмена Пшеченка потрапили в Москву, на «Виставку сучасного декоративного мистецтва. Вишивки та килими за ескізами художників» у галереї Лемерсьє у 1915 році.
Показували три його вишитих подушки та 32 ескізи для вишивок. У передмові до каталогу Євмена представили як «художника-примітивіста з чудовим ніжним поетичним сприйняттям».
Художник також був учасником «Другої виставки сучасного декоративного мистецтва «Вербівка» у Москві в 1917 році, в Салоні Михайлової. А ще через десятиліття його роботи представили у виставці «Мистецтво народів СРСР».
У зображеннях Євмена Пшеченка органічно поєднується реальність деталей із наївним символізмом та умовністю. Він створював диво-звірів і птахів. Їхні образи вписані в орнаментальні мотиви, які стали фантастичним середовищем їх існування.
Наприклад, зберігся цикл робіт, об’єднаних загальною темою та образами циркових вистав. Їх художник сприймає як ярмарок із традиційними народними гуляннями, де є ряжені: акробат, жонглер, велетень. Атмосферу свята митець передає поєднанням яскравих кольорів, чітко промальовуючи контуром лінії кожного силуета, і нетиповою композицією.
Фантастичні образи тварин та птахів зображував і Василь Довгошия (1892–1933), граючись кольорами і чітко окреслюючи контури. Він жив одинаком і не розкошував. На невеликому клаптику землі біля хати, що стояла на пагорбі, вирощував квіти.
Ніколи не сподівався, що його малюнки можуть прогодувати. У селі переповідають, що сотні творів Василя зберігалися у скрині Єлизавети Швагер у Вербівці й згоріли в роки Другої світової війни разом з її хатою.
У 1920-ті роки високу живописну культуру сільського художника критики пояснювали знайомством із мистецтвом Японії, де він начебто побував під час російсько-японської війни (1904–1905). Проте документального підтвердження цьому не знайшли.
«Головне — любити свою землю, — упевнена Вікторія Бражник, голова Лебедівської ОТГ, до складу якої входить і Вербівка. — Так, місто — це робота і розваги, освіта і медицина. Але місто — це й агресивне середовище, погана екологія, стреси, затори, шум, епідемії та пандемії, залежність від продуктів харчування. Сьогодні українське село — це не лише порятунок від кризи, від хвороби та неякісних продуктів харчування. Село сьогодні — це чисте повітря, справжнє молоко, смачна жива вода, натуральна їжа. Давайте всі разом переглянемо свої погляди і пріоритети, давайте дамо шанс маленьким селам жити! Давайте дамо шанс жити Україні!»
Спраглих до життя на землі запрошують у Вербівку. Контактні телефони: (04732) 93717, (04732) 99642, 0964416420. У газифікованому селі функціонують: поштове відділення, школа 1989 року будівництва, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури та бібліотека». І «Вербівчанка», і солов’ї там співають... 

 

Джерело: Україна молода

scroll back to top

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

AZK MIG

Дійові особи

Рамазан ТАІБОВ

Taibov

 

 

Про міського голову

 

 

Максим СОРОЧАН

Sorochan new

 

Про те, яким повинен бути мер

 

 

Валерія БАНДУРКО

Bandyrko

 

 

Про День родини

 

 

Авторизуватися через соціальні мережі:

 
Політика
Міському голові м.Сміла Цибку О.О. від депутатів фракції ВО «ЧЕРКАЩАНИ»

29 травня 2020, 09:15

2020 05 28 zvernena

На сесіях Смілянської міської ради на початку року був розглянутий та ухвалений бюджет на 2020 рік.


Економіка
До бюджету району зібрано 13714,3 тис.грн. власних доходів

12 червня 2020, 09:30

2020 06 12 bydzet

Наразі до місцевого бюджету нашого району мобілізовано 13714,3 тис.грн. власних доходів.


Суспільство
ОСББ Черкащини беруть кредити на заходи з енергозбереження та енергоефективності

14 липня 2020, 17:22

2020 07 09 zberezena

На Черкащині у травні-червні уповноважені банки АТ Ощадбанк, АБ Укргазбанк, АТ Укрексімбанк видали 256 кредитів на 9,8 млн грн.


Цікаво
КОМВЗВОДУ ТАРАС МАТВІЇВ УДОСТОЄНИЙ ЗВАННЯ ГЕРОЙ УКРАЇНИ ПОСМЕРТНО

14 липня 2020, 18:30

2020 07 14 nagoroda

Українському офіцеру Тарасу Матвіїву, який загинув на Донбасі, посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".


Афіша
11 липня відбудеться фінал першого Кубку між футбольними командами ОТГ Смілянщини

10 липня 2020, 09:25

2020 07 07 futbol

11 липня о 17.00 на футбольному полі села Ротмістрівка відбудеться фінал розіграшу першого Кубку з футболу – 2020 між командами об’єднаних територіальних громад Смілянського району.