Політика

Сміла у роки незалежності: як сміляни пережили 90-ті, нульові, 2010 та 2020 роки

Деталі

Цікаво

12 серпня 2021, 13:30

Зараз вся країна активно готується до відзначення 30-річчя Незалежності нашої держави. 30 років незалежності – це справді знакова подія, і виходить так, що Україна – молода країна, що має багатовікову історію.
Упродовж сторіч мільйони українців боролися за здобуття незалежності, пройшли через зради, війни та голодомори. А здобувши таку омріяну свободу й державність, уже покоління наших сучасників змушене відстоювати свободу та європейський вибір на революціях, а згодом – зі зброєю в руках захищати суверенітет і територіальну цілісність Української держави від зазіхань північного сусіда.
За 30 років незалежності Україна подолала надзвичайно багато викликів. Всі події, що відбувалися у нашій державі, відображалися на житті нашого міста. Пропонуємо вам згадати, якою була Сміла у 90-ті роки, якою вона ввійшла в незалежність, як минули 2000-ні - нульові, 2010-ті, 2020 і як ми живемо зараз.

У Смілі було 12 тисяч учнів та працювало 19 потужних підприємств - з якими показниками наше місто зустріло Незалежність України

Сміла у 1991 році

Щоб згадати, які соціально-економічні показники мала Сміла у 1991 році, ми скористалися путівником «Сміла» автора С.Є.Гайвана, виданим у 1992 році.
У путівнику зафіксовано, що на початок 1992 року кількість жителів у Смілі складала 83,2 осіб (зараз близько 60 тисяч).
У межах Сміли розташовано дві залізничні станції: імені Т.Шевченка та Сміла. Діяло 19 промислових підприємств, які виготовляли і ремонтували електромашини, обладнання для харчової промисловості, телевізори та радіоапаратуру, алюмінієвий посуд і меблі, швейні вироби, цукор, молочну продукцію, хліб, пиво, напої та ін..
Працювало 27 кооперативів.
Більше 100 вулиць мали асфальтне покриття, на 14 маршрутах курсувало 60 автобусів.
У 14 школах вчилося 12 тисяч учнів (зараз 6 тисяч). У 4 професійно-технічних училищах здобували освіту 2 тисячі студентів.
Працювало 4 лікарні на 1360 ліжок. Було 700 лікарів та 2 000 медсестер.
Нараховувалося 126 магазинів і більше 100 їдалень.
Функціонував історико-краєзнавчий музей та 21 музей на підприємствах і в учбових закладах. Було три стадіони, десятки спортивних площадок.
Цікаво гортати книжки з фактами про минуле життя. Наприклад, ось такий факт: на заводі «Орізон» планували у 1992 році випустити 140 тисяч телевізорів, при проектній потужності у 240 тисяч. Збиралися освоїти випуск кольорових телевізорів.
У 1990 році у Смілі почали випускати голки для одноразових шприців, у 1991 році їх було виготовлено і реалізовано понад 60 мільйонів штук.
У путівнику згадується, що у 1991 році на заводі «Орізон» було проведено міжнародний турнір з настільного тенісу між командами з Румунії та збірною міста Сміла.
Преса тих років писала про те, що у Смілі було насичене культурно-подієве життя.

Сміла у 90-их: купони, бідність, «Снікерси», «Ром-кола» та бандитські розборки

Як сміляни згадують 90-ті роки:

Тамара, 47 років, продавчиня:
- Пам’ятаю, у 90-их з’явилися лікери, почали продавати «Ром-колу», «Бренді-колу», слабоалкоголку… З’явилися «Снікерси» і «Марси». Цукерок не було. У магазинах були пусті полиці. За товарами ганялись і відстоювали черги. У кафе «Мрія» чай подавали у баночках.
Повідкривалися маса різних генделів. Наймодніші були «Корона», «У графа»… Там танцювали і курили до ранку.
Пам’ятаю, тоді у Смілі було багато нацменів. Багато вірменів, які хотіли «тримати» наше місто. Вчиняли розборки.
Була мода на джинси-варьонки, з’явились челночники, кооператори, на базарі продавали кустарне взуття. Щоб купити щось гарне, ми їздили у Черкаси, в Київ – у Смілі скупишся. Потім всі почали їздити торгувати в Польщу.
Пам’ятаю, як ми самі виварювали джинси, фарбували собі колготи. Купували чорний порошок і самі «варили» колготки.
Не було нормальних шампунів.
Зате були ваучери – ми не знали, що робити з тими папірцями. Людей обманювали, як хочеш.
Пам’ятаю культ співака Віктора Цоя – вся Сміла була обписана Цоєм. Ми ходили в кінотеатр «Комсомолець», якого тепер вже немає. Дивились фільми «Кіно», «Авария - дочь мента», «Кінг-Конг», «Рембо»…
90-ті запам’яталися тим, що люди багато пили. Було повно алкашів. Процвітав бандитизм, рекет, створювалися угрупування, періодично стріли. Сміла – бандитське місто. Розголос про Смілу був на всю область. А ще назавжди запам’яталася бідність, затримки зарплати, зарплата цукром і т.д., і т.п.

Віктор, 67 років, працівник заводу:
- 90-ті мені запам’яталися тим, що ми проводили газ. Всі гроші йшли на те, щоб протягти газ до будинку, тому ми дуже економили. Самі проводили газ, а зараз з нас держава за транспортування здирає по повній програмі.
Пам’ятаю, що у 96 році були купони… Ми стали міліонерами. Я отримував зарплату 20 мільйонів, а буханка хліба коштувала 2 тисячі купонів.
Пішла інфляція. Хто розумний брав кредити і вигравав. Ми прості люди, ми не вміємо робити ці маніпуляції. Було таке, що ціни у магазині мінялися двічі на день.
Ми виживали з того, що брали городи і пахали. Городи тоді називали фазендами, бо саме йшов серіал «Рабиня із аура». Зарплату на заводах давали продукцією. Сусіду, який працював на «Орізоні» виплатили зарплату телевізором. То ми у нього взяли телевізор і щомісяця розраховувались з ним.
Ще ми будувалися, ростили дітей. По ресторанах ми не ходили. Все життя працювали. Ото й будувалися через бартер та за могоричі. Зате періодично їздили у санаторій – були путівки від заводу.

Лідія, 62 роки, вчителька:
- 90-ті – це були важкі роки змін. Країна переходила від одного устрою до іншого. Важко було жити. Пам’ятаю бідність, злидні, дефіцити. Я не фанат Радянського Союзу і нічого хорошого про нього сказати не можу. Пам’ятаю, що у 90-ті для дітей був безкоштовний проїзд на залізниці. Ми постійно возили дітей на екскурсії у Львів і у Київ. Але ж… діти їздили безкоштовно, за рахунок тих залізничників, яким не платили зарплату.
- Після роботи ми були постійно на городах, вирощували картоплю та іншу городину, щоб вижити. На СЕМРЗ видавали зарплату шифером, цементом. Отак ми й будувалися.
Мені подобається Незалежна Україна, я люблю українську мову. Добре те, що ми отримали безвіз, можемо їздити у Європу і переймати кращий європейський досвід. Подобається те, що зараз менше бюрократії, немає того совка і тої показухи, яка була при Союзі. Вважаю, що якби ще й президентом був Порошенко, а не Зеленський, то життя в Україні було б кращим.

Далі буде...

• < Попередня
• Наступна >