Дійові особи

Аліна СЕМЕРЯКОВА

Деталі

Дійові особи

18 березня 2022, 07:32

Про те, що тільки любов може перемогти зло

–16 років тому я з новонародженою Лісою по швидкій потрапила у лікарню. 2006-го була страшна зима, у зйомній квартирі на Куренівці було 16 градусів і двотижнева мала захворіла. Тієї ж ночі у лікарню на Терещенківську крім нас привезли немовля, якого у мінус 20 знайшли на смітнику. Його поклали у сусідню палату самого. Він весь час плакав, до нього зрідка підходили медсестри, але він не заспокоювався, і я не витримала, взяла його до себе. Почергово годувала їх з Лісою грудьми і плакала. Думала, що не матиму гіршої ночі.
А сьогодні, по інший бік війни, куди вже не долітають вибухи, я раптом сама стала тим немовлям. Беззахисним, бездомним, без'язиким. Голим та босим. Підкинутим під двері чужим добрим людям. Зі шрамом - літерою зет на чолі, як у хлопчика, що вижив.
Отже, ти знову немовля. У тебе поки немає завтра. А про вчора, коли ти був собою, згадувати не можна. Вчора у твоїй вітальні були вікна і на теплій підлозі не лежав сніг. Тепер є лише сьогодні. Лише тут і зараз.
І ти маєш наповнити своє безкінечне сьогодні дрібними незначущими справами. Просто чистити картоплю. Просто мити посуд. Просто посміхатися дітям, дивитися на сонце - і ні про що не думати.
Думати заборонено. У думках на кожному кроці міни і пастки. Стаєш не туди - і вибухає мозок.
На тобі досі той один єдиний светр, вдягнений тієї страшної ночі, коли все почалося. Здається, за майже три тижні він вже вріс у шкіру і ти більше ніколи його не знімеш. На спині светра невидимими чорнилами нашкрябана літера Б. Відтепер це твоя літера. Вона означає, що ти, який ніколи не любив бігати, тепер застиг у вічному "біжи".
Ти хочеш зараз тільки найпростішого - тепла і впевненості. Але це найпростіше нині цінне, як ніколи, і його важко дістати.
Тому ти вчишся робити вигляд, наче просто вже маєш його. Наче ти живчик і все буде добре.
Фантомні болі по згвалтованій землі і знищеному життю приходять традиційно уночі. Але ти вже навчився відчувати наближення найстрашнішого. Тому ти схоплюєшся на ноги за секунду до, вмикаєш лампу, витягаєш себе за волосся з болота і дихаєш-дихаєш...
Одна думка рятує і вивозить з темряви. Ти не сам. У тебе лишилося найголовніше. Те, що вони не змогли відібрати, твій грааль.
Діти.
Мама.
Сестра.
Сім'я.
Знання. Подорожі. Досвід. Талант. Голова.
А ще друзі, набуті за життя. Давно розкидані по світу, надовго втрачені, але такі сильні зараз, і такі близькі, як ніколи.
Не знаю, що ми робили би без них. Одне без одного.
І у найгостріші хвилі відчаю все це рятує. Розуміння, що вони не забрали у нас насправді нічого. Що наша земля - це усі ми. Живі, нескорені, вільні душі. І що жертва, принесена нами, проросте крізь їхню ненависть, обплете їх дула та ракети, знерухомить їх і затягне у наше рілля, щоб перетравити на найкраще добриво.
Бо така і є природа жертвопринесення. Тільки любов може перемогти зло.

Із допису у ФБ

• < Попередня
• Наступна >