Дійові особи
- Деталі
-
Дійові особи
-
29 листопада 2021, 23:35
журналістка
Про те, що найкраща подушка – фінансова
–Знаєте, є такі зустрічі/фрази, які, трапляються/чуються абсолютно випадково, але на життя впливають досить серйозно. Своєрідні тригери.
Якось, років з 25 тому, я була в поліклініці, чекала черги до лікаря. Поруч зі мною сиділа жінка. Теперішнього мого віку. Стара вже, так я собі подумала. Ми розговорилися. Вона все життя пропрацювала медичною сестрою на півтори, а часом і на дві ставки. Чоловік теж тяжко працював, я вже не пам'ятаю його професії. Вони собі відмовляли багато в чому.
- У нас немає дітей, - розповідала жінка. – Ми знали, що у нас буде тяжка старість. Без рідних. Тому вирішили, що назбираємо грошей, щоб можна було найняти людину, яка б нас доглядала.
Але сталося не так, як гадалося. Розвалився СРСР. «Згоріли» гроші на «книжках».
- Всі наші заощадження перетворилися на нуль. Ми жебраки. У нас тепер нічого немає. Ні дітей, ні грошей. Ні сил, щоб заробляти ще. І як згадаю, як ми економили все життя!.. Як ми себе позбавляли елементарних радощів… Мені не просто плакати, мені криком кричати хочеться!...
Пройшло вже багато років. Я і до цієї зустрічі не вміла економити гроші. А як економити, коли їх завжди мало, не вистачає? Коли потреб і бажань значно більше? І так, тяжко навчитися мати такі бажання, які точно в гармонії з твоїми можливостями.
Так от, зараз я всім розповідаю, що варто мати фінансову подушку. Бо коли щось станеться, чи просто все набридне, людина повинна мати змогу всіх послати і на кілька місяців залягти на дно. І ні від кого не залежати. І не вмерти від голоду.
Такої подушки у мене немає. І немає купи нерухомості, які можна здавати в оренду чи продати при потребі. Лише квартира і хата в маленькому містечку. Я собі придумала, що в разі чого, житиму в тому містечку, а квартиру здаватиму. Ну, як варіант)
Зараз аналізую і розумію, що мені завжди було страшно мати гроші. Заробляла і прагнула якомога швидше від них позбавитися. Могла роздати. Купувала подарунки і різний непотріб. Обожнюю подорожі і ми багато родиною їздили. Десь країн 40 точно об’їздили. Люблю купувати книжки. Ті, які подобаються, можу купувати в кількох екземплярах і роздавати. Можу на останні гроші купити букет квітів. Моя поведінка з грішми – питання до психологів, звісно.
Якщо ви думаєте, що з роками щось змінилось, то ні. Нічого абсолютно.
З одного боку, я весь час пам’ятала ту жінку, і у мене в голові жила і живе одна-єдина фраза з часів тієї зустрічі: у країні з дуже нестабільною і проблемною економікою ти можеш в одну хвилину втратити все. Та і старості може не бути як такої. Не всі ж доживають. То, може, варто насолоджуватися тут і зараз? А якщо раптом пощастить зістаритися і не вмерти, то що тоді?
З іншого боку, коли у мене ставалися персональні кризи чи складні часи, я не могла собі дозволити зупинитися. Бо як жити без грошей? І я тоді жаліла про кожну гривню. Потрачену невідомо на що.
Донька мене завжди заспокоює. Каже: зате ми проживали і проживаємо цікаве і насичене життя, зате ми багато їздили, багато бачили, у нас купа згадок і вражень.
Так, все так. Але мені було б легше, якби я ще тоді, років з 25 тому, по-іншому поводилась з грішми.
І ще я думаю, якби все повернути назад, то я б точно вкладала в себе. Ні, не у відвідування салонів краси. Хоча це теж потрібно. Як і спорт, і збалансоване харчування. А у свій розвиток та навчання. У те, що дозволяє бути кращою на тому професійному ринку, де ти є.
Якось прочитала, що гроші взагалі варто витрачати (після закриття базових потреб) на подорожі і на навчання. І дуже з цим погоджуюсь.
Ніколи не пізно, кажуть. Не знаю, не знаю…