Анатолій Терещенко

Деталі

30 січня 2019, 08:18

голова ГО «Територія Гідності»

З нагоди відзначення 101-ї річниці бою під Крутами

Останні п’ять років ми зустрічаємо в своєму житті дуже багато символічності. Особливо такої, яка примушує проводити історичні паралелі з ситуаціями, подіями, вчинками сторічної давнини.
Сучасна російсько-українська війна, героїчні вчинки наших вояків, наші перемоги й поразки перегукуються з подібними в минулому. Про, що це говорить?
Я вважаю, що 100 років тому, українська нація допустилась багатьох помилок, які стали визначальними у її подальшій долі на майже 100 років. Вони завдали непоправної шкоди не тільки світогляду, традиціям, мові, культурі, а й генофонду нації.
Всі ті уроки, які наші батьки, діди, прадіди не засвоїли тоді, наче під кальку повторюються тепер.
Крути – лише одна з яскравих сторінок героїчної боротьби за українську державу. Довгий час, а інколи і сьогодні, бій пам'ять про учасників якого ми сьогодні вшановуємо, подається, як трагедія, поразка, зрада. Чи так це?
Смерть будь, якої людини, а надто молодої, для її рідних і близьких – це звичайно трагедія. Але в історичному контексті, результат бою під Крутами – це звитяга, яскравий приклад самопожертви. Ті два дні, на які захисники Бахмача і Крут зупинили просування військ Муравйова, в тактичному розкладі здавалися нікчемними, але в стратегічному плані дозволили молодій республіці виграти час, перегрупувати сили, подавити в Києві більшовицький проросійський заколот, а найголовніше – ця затримка дала можливість завершити переговори з кайзерівською Німеччиною про підписання мирного договору, що означало міжнародне визнання Української держави і автоматично робило більшовиків окупантами території суверенної держави.
Якщо підсумувати правдиві факти і цифри, то ми матимемо принципово інакшу картину, ніж пропонує широкому загалу «традиційна», сформована під впливом радянської пропаганди, версія. З жертв покладених на вівтар збереження української державності, із заручників бездарності уряду, з самовідданих і безпомічних, захисники Бахмача і Крут перетворюються на людей, завдяки яким вдалося осягнути стратегічні цілі – не тільки у військовому сенсі, а й у сфері міжнародної політики та символічності боротьби. В цьому контексті їх варто порівнювати не зі спартанцями у Фермопілах, які не мали вибору, а з вояками УПА та «кіборгами» Донецького аеропорту: адже всі вони за рахунок власної мужності, самопожертви, відчуття відповідальності за долю держави змогли протистояти значно більшій кількості ворогів і – в результаті – стали тією крихтою, яка остаточно схилила шальку терезів на бік українців.