Микола Дубовий

Деталі

30 грудня 2018, 23:12

Заслужений журналіст України

Про дитинство спогади

–З дитинства обожнюю, коли лютує віхола. З вікна видно, як за щільною пеленою снігу заховалась Чмирева гора, у комині стугонить і завиває вітер. Батьки не випустять тебе за поріг, "бо світу Божого не видно", тож мусиш сидіти на теплій лежанці з книжкою, та слухати, як муркоче кіт, що розлігся на печі.
-Добре котові й попові!- зітхає батько, накидає на плечі куфайку і йде з хати "хоч трохи поодкидать сніг, бо треба поратись коло скотини".
З розваг ще є радіо і телевізор. Але негода часто рвала дроти, і тоді безкінечними зимовими вечорами на припічку блимала гасова лампа. Укупі з вогнем від грубки хата наповнювалась загадковим світлом.
-Це ми зараз позвикали до електрики, а колись при каганцях і пряли, і вишивали!- пригадує мама. - Було, той каганець ледь жевріє, а ти за вечір хто зна скільки нового рушника вишиєш.
Дорогу до села за ніч забузувало глибокими снігами, тож хліб у магазин хіба що кіньми з Новоселиці підвезуть і не факт, що сьогодні.
-Добре, з осені борошна купили та оце напекла коржів, - хвалиться сусідка, тітка Оля, яка традиційно зайшла до нас погомоніти. - Таке понамітало! Мій Степан вивозить за ворота сніг ночвами! А Трохимівну, мать, у тому яру замело, шо і з хати не вийде.
Тітка Ганна ( Трохимівна) на своєму віку ще й не таке бачила. Розповідала, як під час війни, ранньої весни по залишках снігу в сусіднє село босоніж ходила, то що їй ті замети?! Вона заходить у хату, закутана у товсту з китицями хустку, рум'яна від морозу:
- І як ти оце добралась?- дивуються мама з сусідкою.
- Гриць прокидав стежку до Горпини, а я од себе трохи, так і розчистили, - хвалиться Трохимівна, хоч оте "трохи"- це метрів 200!
- Я піду до Валерки, - засидівшись у хаті, відпрошуюсь погулять до товариша. Взуваю биті валянки без калош і бреду навпрошки городами. Місцями шугаю ледь не до пояса, набираю снігу у ті валянки, але вперто бреду вперед. Валерка теж міг би прийти, але він на два роки менший, видать, батьки на піч загнали. Нічого, завтра прийде, а сьогодні порішаєм, куди гайнем на лижах кататись: з Чмиревої гори ні, бо надто крута, звідти краще на санчатах, а в ярку чи на городах -буде якраз. Головне, аби баба Дмитриха не кляла, що на її грядці товчемось. Наче їй того снігу шкода, їй Богу!

Із допису у ФБ