Ярослав Нищик

Деталі

24 березня 2018, 23:23

секретар Черкаської міської ради

Про найближчу людину спогади

–Вчора моєму дідусеві, моєму наставникові, Федору Фоковичу, могло б бути 94 роки. На жаль, його немає поряд вже 9 років.
Народився він в родині "уроджоної" Марії Закревської та колишнього денікінського офіцера Фоки Нищика, які повернулися з еміграції у Францію 1923 року, в селі Шабастівка Монастирищенського району.
В роки Другої світової війни воював протитанкістом, закінчив її в званні старшого лейтенанта, командира батареї. З двома нашивками за поранення під Балатоном та на Одері, та двома бойовими орденами.
Після війни продовжив службу. У 1954 році познайомився з моєю бабусею, донькою будьонівця та лікарки армії УНР, Ліною Олексіївною Косою. В шлюбі в них народився мій батько, в якого місце народження в паспорті стоїть Ленінград, а по факту один з гарнізонів в болотах поряд міста.
1958 року вже капітана Нищика вигнали з армії за відмову вступати до лав КПРС з вовчим білетом.
Працював вчителем у школі в рідному селі, в колгоспі техніком, а у 1976 та 1981 роках обирався - призначався головою сільради.
1989 року переїхав до Сміли разом з бабусею, працював в колгоспі села Куцівка Смілянського району та в складні 90-ті до 76 років трудився охоронцем.
Він був найближчою мені людиною. Та 1 вересня 2008 року його не стало. Але його слова я пам'ятаю: "Завжди тримай камінь за пазухою, але використовуй його лише щоб дати здачі".
А ще не пам'ятаю жодної проблеми, яку він не міг вирішити. Він в моєму дитинстві був всесильний.