Цікаво

Репортаж зі Сміли: як купити смілянські маковики

Деталі

Цікаво

22 серпня 2025, 17:42

Цього літа станція Шевченка у Смілі стала відомою завдяки пиріжкам із маком. Все почалося з короткого відео в TikTok. Користувачка з ніком “Анжелікин блог” 19-го липня опублікувала відео про смілянські пиріжки з маком. Мовляв, якщо ваш потяг зупиняється на станції Шевченка — обов’язково треба купити там собі пиріжка. В коментарях люди почали писати свої історії про ці пиріжки і назвали станцію пиріжковою. Смілянські маковики стали вірусним трендом. Люди їдуть на станцію Шевченка, купують пиріжки, знімають відео, розповідають про те, скільки в пиріжках маку.
Тож щоб самим поглянути на славетні пиріжки, кореспонденти Суспільного самі приїхали до Сміли.

День перший

Андрій і я приїхали на станцію Шевченка у вівторок, близько 16-ї години. Ми їхали своїм авто і потім з’ясувалося, що це було нашою першою помилкою — треба було їхати дизелем. Другою помилкою було сказати продавчиням, що я — журналістка.

Готуючись фотографувати продавчинь з пиріжками, я дістала фотоапарат і петличку, взяла готівку і разом з Андрієм пішла шукати пиріжки. Оскільки на станції Шевченка я бувала десятки, а то й сотні разів, то знала: треба йти в бік ринку. Якщо ви стоїте обличчям до пам’ятника Шевченку, то з правого боку від вас — вхід у ринок. Недалеко біля входу ростуть ялинки, біля них зазвичай можна знайти продавчинь з пиріжками.

Тож з усім своїм обладнанням ми пішли в той бік. Під ялинками було три жінки. Я підійшла до тієї, що стояла найближче. Жінка назвалася бабусею Любою. У неї смажені пиріжки. Бабуся Люба вийшла на пенсію 30 років тому і з того часу почала продавати пиріжки. Каже, їх купують гарно: “Оці дівчата тільки поприходили”, — вона вказує на колег, що стоять поряд, — “І вже все продали. Я прийшла ось, щоб не збрехати, без чогось четверта, і продала вже чотири біляші та трохи пиріжків”.

Поспілкувавшись з бабусею Любою, підходжу до двох інших продавчинь. Бачу, що в них печені пиріжки, тож планую розпитати про ті самі пиріжки із маком. Але в мене нічого не виходить. Продавчині хапають сумки з пиріжками, стільчики — і тікати! Я гукаю: “Та хоч скажіть, скільки коштують пиріжки з маком!” А вони мені: “Ми ще без роботи залишимось!” Я пробую підійти ближче. Чесно кажу, що нічого не записую, нічого не буду фотографувати, але ж прошу сказати хоч два слова про пиріжки з маком. Ні, мені різко відмовляють. Засмучена, я повертаюся до бабусі Люби. Ми купуємо в неї три пиріжки з картоплею (по 30 гривень за один).

Йдемо до машини, щоб покласти пиріжки, й вирішуємо пройтися пероном. Я припускаю, що побачу зараз натовп з пиріжками, але цього не було. Дехто, кого я бачила з пиріжками, сказав, що купував не тут, а двоє хлопців говорять, що вони ніколи не куштували тих пиріжків, хоча й місцеві. Не було ні натовпу з пиріжками, ні натовпу продавчинь. А ті, що стояли під ялинками, пильно за нами слідкували.

Андрій мав працювати, а я вирішила випити кави у кав’ярні-магазинчику, що навпроти вокзалу. Замовляючи каву, розмовляю з продавчинею про пиріжки. Дізналася таке: вона з маком не любить, а любить із сиром. Її чоловік — любить з маком і йому лише кілька разів попалися такі, де було мало начинки, бо він знає, у кого купувати. Ще вона розповіла мені, що до неї часто заходять люди з потягів і запитують, де купити смілянські пиріжки. Вона припускає, що ставши популярними в TikTok, “маковички” (я почула це слово у Смілі — так там люди називали продавчинь випічки з маком) почнуть “добросовісно” класти багато начинки.

П’ю свою каву надворі й бачу, що до ялинок підходять ще кілька продавчинь, але навіть вони дивляться у мій бік. Я розуміла: сьогодні мені не вдасться купити пиріжків. Тим часом приїхав потяг. Люди вибігали за своїми пиріжками й швидко бігли назад. А ми з Андрієм вирішили залишитися на ніч у мого тата (він живе у Смілі), а наступного дня — змінити стратегію і спробувати ще раз купити пиріжків.

День другий

Наступного ранку ми приїхали на станцію Шевченка близько 9. На стоянці перед вокзалом – стихійний ринок, а під ялинками, на своєму традиційному місці, стоять “маковички”.

Цього разу я залишила фотоапарат і петличку в машині. Ми взяли в руки лише гаманець і купили кукурудзи, щоб мати переконливіший вигляд у ролі покупців. Підійшли до продавчинь, а вони кажуть: пізно прийшли, всі пиріжки давно вже розкупили. На годиннику дев’ята з хвостиком і це вже було запізно. Нам сказали, що пиріжки зараз розкуповують швидко й що інші продавчині мають прийти в той час, коли приїде дизель. Наступний дизель мав прибути об 11:34. Ми вирішили пройтися і пошукати пиріжки на ринку поряд, проте нічого там не знайшли.

Ми сиділи в машині і чекали 11:34. На наше нещастя, дизель приїхав раніше і ми побігли на перон. Нам на зустріч йшла продавчиня, яка казала прийти до дизеля і гукнула: “Чого ж ви так довго?! Зараз все розкуплять!” Ми поспішали. Андрій з грошима побіг до “маковички”, а я йшла позаду, щоб зробити кілька фото.
Андрій чемно став у чергу і це виявилося нашою третьою помилкою. Бо черга за смілянськими пиріжками не спрацювала — треба було тицяти гроші й кричати: “Два з маком”. На годиннику була 11:30 і в продавчині залишився лише один біляш.

У сподіванні на те, що треба буде вмістити в себе ще немаленький смілянський пиріжок із маком, вранці того дня я з’їла на сніданок зовсім небагато. Але, на жаль, голодні ми поїхали додому. Залишалася надія лише на родичів, які пообіцяли поїхати після роботи і дочекатися пиріжків.

Вечір другого дня

Ще коли ми були у тата, його дружина розповіла, що знає жінок, які печуть пиріжки, зокрема одну, в якої іноді замовляє випічку. Тож у нас був її номер і вона погодилася на коротку розмову ввечері. Жінка просила не називати її ім’я. Вона говорила, намагаючись швидко завершити розмову і хвилювалася, що скаже щось зайве. Ми розмовляли 7 хвилин і вона постійно повторювала: поспішає, бо саме буде діставати пиріжки з печі. Попри це, ось що вдалося дізнатися.

Більшість продавчинь пиріжків — пенсійного віку. Вони займаються цим десятиліттями, щоб отримати додатковий заробіток до пенсії. Жінка не сказала, скільки продає пиріжків за день, мовляв, “це нікому не треба”, і не зізналася, чи зросли продажі разом із популярністю TikTok. Натомість сказала, що тепер люди стали люб’язніші: підходять, дякують і говорять, що бачили відео про смілянські маковики. Жінка має клієнтів, яких знає вже близько 10 років. Але каже, що продажі зменшилися ще з часів пандемії. Єдиного рецепта пиріжків немає, все можна знайти в інтернеті. “Як у кожної господині різний борщ, так само і пиріжки”, — каже продавчиня.

Коли були на вокзалі, то запитали в людей, коли найкраще приходити по пиріжки. Нам сказали, що найкраще приходити до дизеля або після 20-ї години. Ми не мали часу чекати ще, тож цього разу по пиріжки поїхав мій тато. Він купив їх у трьох “маковичок”: у тієї, з якою я розмовляла телефоном — по 40 гривень, у двох інших — по 45. У всіх трьох пиріжках було багато маку.

Підсумок

За своє життя я їла смілянські пиріжки багато разів. Зі станції Шевченка я їздила на навчання, на відпочинок, на дизелі до бабусі з дідусем чи до тата. І часто купити того пиріжка — це було як невелика традиція, особливо, коли їдеш в дизелі, попереду довга дорога, а продавчині заходять у вагон і самі закликають купити. Але виявилося, що спеціально вполювати пиріжка — не так і просто. Особливо, коли прагнеш ще й розмови з продавчинями. Тож ось що варто знати, щоб все ж купити смілянського маковика:

- приїхати до Сміли дизелем чи поїздом;
- одразу наготувати гроші;
- швидко йти до продавчинь, як тільки їх вгледіли (на пероні або під ялинками з правого боку від будівлі вокзалу);
- пам’ятати, що дотримуватися черги — не завжди ефективно.

• < Попередня
• Наступна >