Цікаво
- Деталі
-
Цікаво
-
07 листопада 2016, 17:55
Унікальний музей стародавнього побуту та народних ремесел працює у селі Плескачівці. Його створив голова Спілки зеленого туризму Смілянщини Сергій Тимофієв спільно з сільською радою та відділом культури РДА.
Аби привабити туристів у депресивні райони та підтримати розвиток зеленого туризму в області, він тепер популяризує цей музей і є його директором на громадських засадах.
–Наш музей – повторення тогочасної культури. І ніде в Україні немає такого, де б точно відтворено було те, як жила українська сім’я на початку 19- 20 століття, – розповідає «Сміла.Ua» пан Сергій.
За його словами, історія створення музею розпочалася у 2011 році. Тоді для цього він підшукав приміщення. Було воно в аварійному стані, тож щоб довести його до ладу, знадобилося і коштів чимало вкласти, і праці важкої.
–Але завдяки реконструкції нам вдалося відтворити хату в стилі 19 століття. У ній – кілька кімнат і велике дворище, ¬– веде далі пан Сергій. І додає, у хаті навіть побілка та штукатурка відтворена в тому вигляді, в якому вона була у ті давні часи. Не змінилися й призьба, ганок, вікна, вікониці, стріха. І все це задля того, аби показати нашим сучасникам культуру того періоду.
За словами пана Сергія, коли приїжджають туристи і їм розповідаєш, приміром, про те, яка в цій хаті стріха, як вона зроблена і яким чином «рятує» приміщення від спеки, скільки такі хати слугували українцям, з якої глини будувалися – люди в захваті. Зізнаються, як мало вони знають про ту, далеку й минулу нашу Україну.
–У сінях ми розмістили городній інвентар, збрую для коней та волів. Звідти є вихід у приміщення, де наші предки тримали домашню живність – коня, козу, вівцю, корову, – пояснює Сергій Тимофієв.
Друга кімната, каже він – ремесницька. У ній відновлено виробництво полотна. На ткацькому верстаті, який тут стоїть, туристи можуть спробувати самотужки виткати три види полотна – тонке, рушникове та доріжки для долу. Тут також покажуть, як з конопель виготовляли нитки, як вони сукалися та заряджалися у верстат.
Є в музеї і робоче місце чоботаря – відновлено усі інструменти цього майстра, навіть дерев’яні цвяхи. Тут можна побачити весь процес виготовлення взуття – від заготовки до готових чобіт.
Пан Сергій розповідає, що справжнім господарем у давні часи вважався той, хто умів теслювати. Тож у музеї вам покажуть виробництво коліс до воза, ознайомлять з інструментом, яким тоді користувалися – столярним станком, рубанком, дрилем, коловоротом, пилкою лучковою, лобзиком. Все можна взяти до рук і вправно попрацювати.
–У нас музей не за шнурочком, він «живий». Адже з самого порогу ви потрапляєте в епоху 19 сторіччя, – наголошує Сергій Тимофієв.
Він каже, у музеї можна дізнатися все й про швацьку справу. Більше того, на швейній машинці «Зінгер» пошити собі полотняну сорочку. А для того, щоб гарно роздивитися свій виріб під час роботи, тут є таке диво, як солом’яний манекен. Новенький виріб можна попрасувати «вугільною» праскою. Таких прадавніх прасок зібрали аж п’ять.
–По цих прасках можна «читати» історію, адже їх залишили на нашій землі вояки із Австро-Угорщини, Польщі та Німеччини та Румунії, – пояснює Сергій Тимофієв. Є в музеї і скрині, де господарі зберігали свій одяг. Скрині – звичайні і з музичним замком.
Цікавою є комора, у яких українські сім’ї переробляли збіжжя. Там стоять дерев’яні ваги, гирі, мірки, наповнені гречкою, пшеницею, овесом. Все це можна тут перемолоти, перевіяти, просіяти, замісити і випекли у печі смаколика.
У цій же коморі, наголошує, є кузови для збору ягід, зроблені з кори липи, які збереглися ще з позаминулого сторіччя. Тоді ці краї славилися вирощуванням смородини, малини та полуниці. Поставляли їх в торговий дім Яхненків - Симиренків аж у Санкт- Петербург.
У хаті-музеї можна побачити і процес переробки тютюну, а на кавомолці княгині Наталі Яшвіль, яка свого часу володіла цими землями, перемолоти кавові зерна.
Є в музеї і головна кімната – велика світлиця. А в ній –іконостас, адже без молитви наші предки ніколи не розпочинали працювати. Тут же, під стелею, висить колиска, у якій виколисували діточок. Стоїть великий стіл, є чимало різноманітного посуду.
Вражають туристів і унікальні грецькі амфори. Пан Сергій припускає, що потрапили вони до Плескачівки пару століть тому, коли українці обмінювалися товаром з турками.
–Предки родини, яка передала до музею ці амфори, які так гарно збереглися з 19 сторіччя, були «човниками». Возили збіжжя до Криму, –не приховує захоплення пан директор.
У музеї дуже цікаво буде дізнатися й про те, чим у ту пору топили піч, що значить «позичний» казан, як уміли зберігати їжу без холодильників, які обов’язки були у дітей у сім’ї, якими лампами користувалися у сінях, коморі, ремісницькій кімнаті, над святковим столом. Про все це вам не лише розкажуть, але й покажуть.
Сергій Тимофієв каже, що всі автентичні експонати для музею він збирав особисто у Плескачівці, Сунках та селі Шевченкове.
А для того, аби туристам було комфортно провести у Плескачівці свій вихідний чи відпустку, у цьому селі створено ще й низку зелених садиб – «Холодноярський зорепад», «Лісова легенда», «Ялинка». У цих будинках приїжджі знайдуть затишок і комфорт, тут вони зможуть переночувати, поласувати смачними стравами за старовинними рецептами, звареними у печі, скуштувати солоні грузді, половити рибу у ставку, подихати свіжим повітрям і помилуватися чудовими краєвидами. Адже недарма навколишній ландшафт називають маленькими Карпатами.
Серігй Тимофієв зізнається, що радіє, коли у Плескачівський музей їдуть люди з усієї України, аби більше дізнатися про стародавній побут та народні ремесла. Шкода, каже, що ним так мало цікавляться самі сміляни – тільки три школи з району побували тут на екскурсії.
Людмила ВАНІНА