Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

ANI vidkrutta

 

Стрічка новин

 

CENTR

 

Економіка

СХОДИ ДО НЕБА: ДО 130-РIЧЧЯ ВИДАТНОГО УКРАЇНЦЯ ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО

2020 08 12 sikorsku

 

Долаючи табу й заборони


У листопадi 1988 року газета «Молодь України» надрукувала на першiй шпальтi мою досить велику статтю пiд назвою «Бачу себе поруч з вами».

Стаття була присвячена президенту Академiї наук України Борису Патону i приурочена до його сiмдесятирiччя. А заголовок «Бачу себе поруч з вами» — це нiщо iнше, як вислiв Бориса Євгеновича на зустрiчi зi студентами Київського полiтехнiчного iнституту, випускником якого вiн був.

Газета «Молодь України» виходила тодi фантастично великим тиражем, її читали далеко за межами України, i це мало неочiкуванi наслiдки: через якийсь час зустрiчає мене головний редактор газети Володимир Боденчук i з помiтним хвилюванням каже: «Молодь України» читали в американському космiчному агентствi NASA.

Не далi як учора йому зателефонували звiдти й повiдомили наступне: вони уважно прочитали статтю про студентськi роки академiка Патона, який навчався в Київському полiтехнiчному iнститутi, але ж там же, у КПІ, дещо ранiше навчався видатний американський авiаконструктор Ігор Сiкорський, який побудував у Києвi свої першi безпiлотники — планери, i якщо «Молодь України» пiдготує матерiал про студентськi роки та київський перiод життя Ігоря Сiкорського, то його iз задоволенням надрукує журнад «Спейс» (космос), що його видає NASA.

Ну хто ж вiдмовиться вiд такої заманливої пропозицiї. І я прямую до архiву Київського полiтехнiчного iнституту, який надав менi чимало унiкальних матерiалiв, коли готував статтю про Бориса Патона.
Як i годиться, заповнив формуляр, i тим не на жарт налякав працiвникiв архiву:

— Данi про особу, яка вас цiкавить, зберiгаються у спецiальному сховищi — «спецхранi». І майте на увазi: анi ректор, анi мiнiстр не змусять нас витягти звiдти жодної одиницi зберiгання.
У мене опустилися руки, аж раптом iнша жiнка з архiву каже:

— Тут уже приходив один чоловiк, вiдрекомендувався викладачем Київського iнституту iнженерiв цивiльної авiацiї. Зв’яжiться з ним, може, вiн чимось допоможе.
І замiсть даних про студента Ігоря Сiкорського отримую данi про людину з дивним прiзвищем — Артем Сталiнський, викладач Київського iнституту iнженерiв цивiльної авiацiї. Невдовзi ми зустрiлися й одразу зрозумiли один одного. Артем у бездоганному блакитному костюмi авiатора нiяк не мiг заспокоїтися:

— За традицiєю, авiаконструктори дають лiтакам власної конструкцiї свої скороченi прiзвища — всi ми знаємо Ту, Ан, Іл i багато iнших. Але нiде я не знайшов навiть згадки про Ігоря Сiкорського, враження таке, що сконструйованi ним фантастично великi лiтаки «Витязь», «Ілля Муромець», «Київська Русь» виникали самi по собi... І хоча Сiкорський був фундатором українського авiабудування, жоден з архiвiв Києва не надавав про нього вiдомостей.

Артем працював над кандидатською дисертацiєю «Авiаграфiя мiста Києва», i його претензiї мало не до всiх українських архiвiв були зрозумiлими.

Несподiвано на допомогу прийшов голова профспiлки працiвникiв авiацiйної промисловостi Ростислав Олексiйович Макарець. Вiн повiдомив, що очолювана ним профспiлка нинi особливо опiкується трьома старiйшинами української авiапромисловостi.

Це Данило Григорович, Олександр Карпеко, Олексiй Касьяненко. Люди поважного вiку, вони стояли бiля витокiв авiабудування в Києвi, а вiдтак i в Українi, вони не могли не знати Сiкорського, бо тодi, на початку минулого столiття, йому не було рiвних.

Разом з Артемом ми зустрiлися з кожним iз цих людей, спогади яких дали змогу зазирнути на свiтанок українського авiабудування.

 

2020 08 12 sikorsku1

Пам’ятник видатному українцю в Мiжнародному аеропорту «Київ» iменi Ігоря Сiкорського.
Фото з архiву автора.


«Шум пропелера увiв у свiт новий звук»


А почалося все з того, що професор теоретичної механiки Київського полiтехнiчного iнституту Микола Борисович Делоне оголосив студентам, що розпочинає факультативно читати курс лекцiй iз повiтроплавання, i запросив усiх бажаючих.

Маючи французьке походження, професор часто бував у Францiї, а восени 1906 року став свiдком фантастичного явища: у передмiстi Парижа Оссi-ле-Мулiно пiлот Альберто Сантос-Дюмон на своєму крихiтному аеропланi «Дюмуазель» покружляв над Ейфелевою вежею i, пролетiвши ще кiлькасот метрiв, спромiгся м’яко посадити лiтак.

Повiтроплавання — нове для тих часiв слово, сколихнуло київських полiтехнiкiв, i вони почали масово приходити на лекцiї. І ось тодi, коли читання лекцiй було в розпалi, Делоне звернув увагу на високого юнака мiцної статури.

— Нiколи ранiше я не бачив вас на своїх лекцiях, хто ви? — мовив професор, пiдiйшовши до новачка.
— Сiкорський, Ігор, — вiдрекомендувався той, несмiливо додавши, — Іванович.
— Чи маєте якесь вiдношення до лiкаря Сiкорського?
— Так, Іван Олексiйович Сiкорський — мiй батько.

Отак вони й зустрiлися — Ігор Сiкорський i Микола Делоне, i студент нечувано здивував професора i всiх присутнiх, коли повiдомив:

— Я детально вивчив полiт Сантос-Дюмона i можу сказати: вiн невiрно розрахував пiдйомну силу крила i мав загинути. А не загинув лише тому, що не мав надмiрної ваги. Моя ж конструкцiя пiдйомної сили крила дасть змогу лiтати вище i на значно бiльшi вiдстанi при бiльшому навантаженнi.

Професор зрозумiв, що перед ним людина, яка самотужки (!) опанувала так звану «теорiю крила», а це — основний елемент будь-якого лiтального апарату, всi iншi частини — це оснастка.

Сiкорський тим часом пiшов далi, i на черговому зiбраннi в Делоне доводив: усi ви, не кажучи про професора, опанували теорiю повiтроплавання, але вона нiщо без практичного штурму повiтряного простору. Простiше кажучи, Сантос-Дюмон сам побудував свiй аероплан, то й нам треба робити те саме.

Заповзятiсть Сiкорського не знала меж: зустрiвшись iз ректором КПІ Вiкторiаном Флавiановичем Бобровим, вiн просить видiлити примiщення пiд ангар, де особисто будуватиме лiтальний апарат власної конструкцiї.

Тепер його не часто бачать в аудиторiях, бо весь вiльний час вiн будує безмоторний лiтак (планер) С-1. Будував власноруч i власним коштом, замовивши заводу Гретера i Криванека (нинi завод «Бiльшовик») легкi алюмiнiєвi конструкцiї. І оскiльки кошти на це видiлив батько Ігоря Іван Олексiйович, то вiн i став почесним свiдком найпершого старту сина: двоє коней довго везли його в село Жуляни, що пiд Києвом, де все було готове до стрибка у небо, який хто знає, чим закiнчиться...

І хвилююча мить прийшла: Іван Олексiйович дiстався льотного поля, а людей там — сила-силенна. Аж от й Ігор виходить в оточеннi молодi, займає мiсце в кабiнi. Хлопцi притримують хвiст, розтягують амортизатори. І раптом команда: «Пiшов!».

Планер плавно вiдiрвався вiд землi, а всi, хто був на льотному полi, привiтно замахали руками i почали бiгти за лiтаком. Люди щось вигукували, розмахували прапорцями. Та Ігор не помiчав цього — вiн набирав висоту.

 

2020 08 12 sikorsku2

Так тепер зветься Київський полiтехнiчний iнститут.


Уславив Росiйську iмперiю


Поворотним етапом розвитку українського авiабудування стала спiвдружнiсть ентузiастiв цiєї справи — професора теоретичної механiки КПІ Миколи Делоне, конструктора Ігоря Сiкорського, фундатора київських авiацiйних майстерень Вiкторiана Боброва, якого було обрано ректором Київського полiтехнiчного iнституту.

Для початку вони приймають рiшення створити Київське товариство авiацiї та повiтроплавання, для охочих допомогти товариству фiнансово запроваджують почесний знак iз написом «На народный воздушный флот».

А тим часом 23-рiчний Ігор Сiкорський розпочинає будiвництво аероплана власної кострукцiї з новою на тi часи назвою «бiплан». 29 серпня 1911 року бiплан «С-6» (конструкцiї Сiкорського ), прийнявши на борт механiка Панасюка i пасажира з бажаючих (а таких виявилося чимало), встановив рекорд: 111 верст за годину!

Київськi та росiйськi газети широко висвiтлювали «повiтряний прорив», як його охрестила преса, i цi подiї не пройшли непомiченими: першими вiтальнi депешi надiслали теоретик повiтроплавання Микола Жуковський i теоретик космiчного плавання Костянтин Цiолковський, якi повiдомили, серед iншого, що видатнi успiхи київських колег надихнули їх на думку створити Всеросiйський iмператорський аероклуб, висловивши сподiвання на плiдну спiвпрацю з київськими колегами, успiхи яких «вражають».

І Жуковський, i Цiолковський були добре вiдомi в Києвi, але обидва вони були яскраво вираженi теоретики, якi не побудували жодного лiтального апарата.

Дещо далi пiшов винахiдник Олександр Можайський, побудувавши так званий «воздухоплавательный снаряд», але це була досить примiтивна конструкцiя, а про те, щоб узяти на борт хоча б пiлота, не могло бути й мови.

Поки Сiкорський розмiрковував над тим, яким чином показати свiй «С-6» членам Всеросiйського iмператорського аеро­клубу, на нього чекав набагато приємнiший сюрприз: знаменитий французький iнженер Жан Ейфель запросив його представити свiй бiплан на щойно вiдкриту виставку з помпезною назвою «авiасалон» у передмiстi Парижа Ле Бурже.

Звичайно, Сiкорський не вiдмовився i тут же здiйснив перший в iсторiї України мiжнародний перелiт без жодних навiгацiйних приладiв (механiк Панасюк правив за штурмана). Сiкорський вилетiв iз села Жуляни, що пiд Києвом, i за три години здiйснив м’яку посадку на ґрунтовий аеро­дром Ле Бурже.

І це була справжня сенсацiя, яка привернула увагу коронованої особи. При цьому цар Микола II переслiдував i дещо iншi цiлi: росiйський вiйськово-морський флот зазнав нищiвної поразки вiд японцiв пiд Цусiмою, войовнича Нiмеччина погрожує свiтовою вiйною, яка зачепить i Росiю, то чи не варто залучити вiтчизняних авiаторiв на створення вiйськових лiтакiв, аби дати гiдну вiдсiч майбутньому ворогу.

Подальшi подiї розвивалися стрiмко й таємно: Росiйсько-Балтiйський завод у Санкт-Петербурзi був переоснащений на випуск лiтакiв i засекречений вивiскою «вагоноремонтний», уряд Столипiна надав Сiкорському безмежнi повноваження, якi той використав для створення як нових, так i модернiзацiї наявних лiтальних конструкцiй.

Та Сiкорський, який завжди вiдчував потяг до новизни, закладає будiвництво лiтакiв-гiгантiв «Ілля Муромець» i «Рускiй вiтязь», це були чотиримоторнi бiплани вiйськового призначення з такими характеристиками: екiпаж — вiсiм осiб, вантажопiдйомнiсть — 900 кiлограмiв, швидкiсть — 106 км/год.

Неймовiрно, але факт: до 1919 року пiд керiвництвом Ігоря Сiкорського було побудовано 73 (!) лiтаки цих марок, але найперший рейс Сiкорський, син України, здiйснив за маршрутами Санкт-Петербург — Харкiв, Москва — Харкiв.

Сiкорський нiколи не забував, що вiн — киянин, тож коли почув, що карколомнi повiтрянi «дослiди» в київському небi виконує незнайомий йому Петро Нестеров, то одразу ж прибув у милий його серцю Київ. І став свiдком цiлого каскаду див: уперше в Росiї Нестеров зробив «сiнематографiчну» зйомку з лiтака Києва та його околиць, до того перелетiвши Днiпро та Десну. Стрiчку демонстрували цiлих 30 хвилин, першими її побачили пересiчнi кияни й були у захватi.

Та й то не все — те, що було далi, вiдтворила газета «Кiєвлянiн»: «Лiтак Нестерова злетiв на висоту 1000 метрiв. Не вимикаючи мотора, льотчик перевiв свiй апарат у круте пiке, розганяючи швидкiсть. І раптом лiтак стрiмко пiшов угору по величезнiй дузi, пересiк обрiй i... лiг на спину. Земля вибухнула овацiями, всi пiдскочили з мiсць — «мертва петля» вразила всiх».
Петля, яку першими побачили саме кияни, навiчно стала «петлею Нестерова».

...У Першу свiтову вiйну Росiя вступила з фантастично великим, як на тi часи, вiйськово-повітряним флотом — 263 (!) бойовi лiтаки. Вона панувала в повiтрi, але кричуща бездарнiсть царських «стратегiв» не дала змоги отримати очiкувану перемогу.

 

2020 08 12 sikorsku3

Ігор Сiкорський, студент Київського полiтехнiчного iнституту.


Уславив Сполученi Штати


Жовтневий переворот 1917 року Сiкорський не сприйняв. Вiн не був у захватi вiд безроздiльного панування царського самодержавства, але бiльшовицьке варварство, за його висловом, нiчого хорошого Росiї не вiщує, бо ставить за мету зруйнувати те, що вже є, жодним словом не окресливши якiсь позитивнi перетворення у величезнiй країнi.

Скориставшись тим, що порт Архангельськ iще не став бiльшовицьким, Сiкорський приїздить сюди з невеликою валiзою й оформлює квиток до Лондона.

Коли прибув, полiцейськi звернули увагу на те, що в його паспортi не проставлено вiзу англiйської дипломатичної мiсiї в Росiї, а це тягне санкцiї за порушення англiйського кордону.

Що ж робити? І Сiкорський вирушає до Парижа. Спираючись на ветеранiв-авiаторiв, знайомих iще з часiв салону Ле Бурже, вiн пропонує свої послуги французькому вiйськовому вiдомству. Там запевнили, що його пропозицiю «взято до уваги». На тому все й закiнчилося. І Сiкорський зрозумiв: щастя треба шукати в країнi емiгрантiв — США. Вiн прибув сюди в березнi 1919 року, оселився в крихiтнiй кiмнатцi на околицi Нью-Йорка.

Один у чужiй країнi, практично без грошей, але ж без них в Америцi немає що робити. І раптом удача посмiхнулася йому: в Америцi визнали його диплом випускника Київського полiтехнiчного iнституту, запропонувавши кафедру математики в Род-Айлендському або Бриджпортському унiверситетах. Упродовж чоти­рьох рокiв вiн викладає в них обох, але, як нiколи ранiше, розумiє: це не його стихiя, щастя треба шукати у високому небi.

І доля знову посмiхається йому: на молебнi у православному соборi Нью-Йорка його обережно взяв за лiкоть високий чоловiк, i вони одразу впiзнали одне одного: то був композитор i пiанiст Сергiй Рахманiнов.

Вiн був одягнений бездоганно, а коли запросив Ігоря у найдорожчий ресторан на Бродвеї, стало зрозумiло: проб­лем iз грошима в Сергiя немає. За вишуканою вечерею, коли пили, Ігор розповiв Рахманiнову про свої проблеми.

Той лише посмiхнувся: «Без грошей в Америцi робити нiчого». І вже назавтра переказав на рахунок Ігоря стартовий капiтал на розкрутку фiрми «Сiкорськi Ейр Корпорейшн».

Спираючись на набутий досвiд, Сiкорський конструює, а фiрма виготовляє 15 (!) видiв лiтакiв — S-51, S-52, S-55, S-56, S-58...

Незабаром стає зрозумiлим, що тут, в Америцi, Сiкорський не сказав нiчого нового: його лiтаки не перевершують анi «Боїнги» (цивiльна авiацiя), анi «Дугласи» (вiйськова авiацiя), а власники цих компанiй безжально розправляються з конкурентами.

Це змусило Сiкорського замислитися: лiтаки, яких в Америцi чимало, потребують досить великих аеродромiв, аби розiгнатися при злетi, а при посадцi пройти мало не пiвкiлометрову гальмову смугу.

Досконало знаючи пiдйомну силу крила, Сiкорський так само досконало вивчив пiдйомну силу гвинта, не спираючись нi на якi пiдручники, яких просто не було. І дiйшов висновку: його дiтищем буде гвинтокрил, який не потребує нiяких аеродромiв, бо злiтає вертикально, не паралельно, а перпендикулярно землi.

У цей час (1933 рiк) американцi обирають президентом Франклiна Рузвельта, який одразу проголосив проєкт технiчної перебудови країни пiд назвою «Новий курс». Сiкорський у цей час зрозумiв, що без пiдтримки держави виробництво гвинтокрилiв не налагодиш, тож, ознайомившись iз «Новим курсом», звертається до президента США, шукаючи пiдтримки.

І в прогнозах своїх не помилився: «Президент Сполучених Штатiв гаряче вiтає вашi новаторськi розробки з переоснащення найпередовiшої у США авiацiйної галузi», — телеграфував у вiдповiдь Рузвельт.

І ось уже в американських степах (прерiях), якими густо вкритий штат Коннектикут, поблизу мiстечка Істон, розпочинається будiвництво першого у свiтi вертолiтного заводу.

Гостро не вистачає робочих рук. Сiкорський залучає на землянi та допомiжнi роботи мiсцевих ковбоїв i вихiдцiв з iндiанських племен, приваблюючи їх безплатним харчуванням.

...14 вересня 1939 року Сiкорський пiднiмає в небо вертолiт SIK-300. Американська преса розцiнює це як сенсацiю, зазначаючи однак, що цi гелiкоптери можуть долати лише невеликi вiдстанi. Але це найкращим чином влаштовує президента Рузвельта, чий кортеж часто не може подолати автомобiльнi затори великих мiст. Президент замовляє машину для особистого користування, розраховуючи на польоти всерединi країни.

Кращої реклами для гвинтокрилiв годi було й чекати, але честолюбний Сiкорський, прагнучи спростувати, що його машини розрахованi на короткi вiдстанi, сiдає за штурвал, долає Атлантичний, а потiм i Тихий океан.

Вiдтак не затрималася й чергова удача: вiн отримує замовлення вiд Пентагону. Американське вiйськове вiдомство виходить iз доктрини, що США не ведуть вiйськових дiй на своїй територiї, а тому широко використовують авiаносцi.

Але лiтаки на борту гiгантського корабля дуже примхливi, провокують аварiї при посадцi на борт, i кожен iз них коштує набагато дорожче, нiж вертолiт.

За допомогою Пентагону вертолiтний завод в Істонi перетворюється на потужне сучасне пiдприємство, а Ігор Сiкорський, запатентувавши за американськими законами свiй непересiчний винахiд, стає одним iз найбагатших людей Америки.

Але вiн нiколи не забував, що свiй найперший — стартовий — капiтал отримав вiд великого Сергiя Рахманiнова. І з вдячнiстю повертає позиченi колись грошi, та ще й з усiма банкiвськими та податковими «накрутками».

А 1943 року, коли Рахманiнов несподiвано помер, Сiкорський власним коштом споруджує православну Микiльську церкву у Стаффордi, де й до сьогоднi справляють молебен на честь їх обох — росiянина Сергiя Рахманiнова та українця Ігоря Сiкорського.

Випускник Київського полiтехнiчного iнституту киянин Ігор Сiкорський зажив всесвiтньої слави. Ось лише деякi з його найпрестижнiших нагород: золота медаль Говарда Поттса, золота медаль ФАІ, золота медаль Джона Скотта, золота медаль Джона Фрiша, найвища вiдзнака Сполучених Штатiв — медаль ASME.

Водночас у Радянському Союзi, в Українi й навiть у рiдному Києвi про талановитого українця не знали нiчого, нашi «доблеснi» компетентнi органи не пробачили Сiкорському того, що не перейшов на бiк бiльшовикiв, натомiсть усiляко змiцнював повiтряний флот царської Росiї, що ж до емiграцiї у США, спiвпрацi з Пентагоном, то це було нiщо iнше, як зрада, тому й не дивно, що за радянських часiв iм’я талановитого українського авiаконструктора вкрилося товстим шаром забуття.


Повернення на Батькiвщину


Доцент Київського iнституту iнженерiв цивiльної авiацiї Артем Сталiнський, про якого йшлося на початку цiєї статтi, привiв мене до старовинних Золотих ворiт, звiдки бере початок вулиця Ярославiв Вал.

Зупиняємося бiля будинку №15, який зустрiчає нас високими чорними ворiтьми, якi, як видається, нiколи не вiдчинялися. Прагнучи потрапити всередину двору, розшукали двiрничку.

Я показав їй журналiстське посвiдчення, але її бiльше переконала блакитна льотна форма Артема. Вона повела нас через захаращене пiдсобне примiщення, i ми опинилися всерединi жовто-брудного шестиповерхового «колодязя».

«Тут народився, провiв дитячi та юнацькi роки великий Ігор Сiкорський, — мовив Артем. — Звiдси ходив на лекцiї до КПІ, де опановував засади льотної справи...»

Двiрничка, як i очiкувалося, про це нiчого не знала, але повiдомила: всi квартири в будинку порожнi, лише одна опечатана, на нiй встановленi потужнi замки.

Далi ми звернулися до ЖЕКу №416, де могли зберiгатися ключi, але начальник контори категорично заявив: «Будинок не наш, перебуває на балансi Мiнiстерства оборони України».

Розшукали Господарське управлiння мiнiстерства, потрапили на прийом до полковника Хомяка. Вiн не знав, чию квартиру опечатано, але пiдтвердив, що в нiй збереглися меблi та особистi речi тих, хто колись тут жив. Що ж до ключiв, то це, мовляв, не до нього. І не сказав, до кого, однак пообiцяв посприяти, пiдкресливши, що «всебiчно вивчить дане питання».

Поки вiн його «вивчав», справу з увiчнення Ігоря Сiкорського несподiвано зрушило з мiсця... посольство Сполучених Штатiв Америки, яке з дня вiдкриття було на вулицi Миколи Пимоненка — гомiнкому та незручному мiсцi в Шевченкiвському районi. Враховуючи це, посольство власним коштом звело новий сучасний будинок на вулицi Танковiй у Солом’янському районi.

А переїхавши, звернулося з поданням до Київради, в якому просило «мiлiтаристську» вулицю Танкову перейменувати на вулицю Ігоря Сiкорського. У поданнi зазначалося: «Видатний американський авiаконструктор Ігор Сiкорський — етнiчний українець, його фiзичне й творче життя розпочалося в Києвi».

Так з’явилася в Києвi вулиця талановитого українця.

Потiм своє вагоме слово сказав президент України Вiктор Ющенко. Вiн зустрiвся з ректором КПІ Михайлом Згуровським, iз професорсько-викладацьким складом, iз широким студентським загалом i запропонував до назви «Київський полiтехнiчний iнститут» додати «iменi Ігоря Сiкорського», адже iнститут має безпосереднє вiдношення до авiаконструктора.

Коли вийшла вiдповiдна постанова уряду, «ображеним» вiдчув себе колектив нещодавно створеного Мiжнародного аерокосмiчного лiцею. І вони мали рацiю: саме Сiкорський зiнiцiював створення Товариства авiацiї та повiтроплавання, свої першi лiтальнi апарати випробував неподалiк мiсця, де розташований лiцей.

Це колективне прохання також знайшло позитивний вiдгук.

Далi своє вагоме слово мовила Київрада: якщо мер Олександр Омельченко аеропорт «Жуляни» перейменував на аеропорт «Київ», то нинiшнiй мер Вiталiй Кличко затвердив назву «аеропорт iменi Ігоря Сiкорського». Та й то не все. Кличко запросив скульптора Володимира Журавля, якому доручив створити пам’ятник українському авiаконструктору, аби вiн зустрiчав кожного, хто прилетить в українську столицю.

«Ідея увiчнити пам’ять про Сiкорського була моєю, — зазначив Вiталiй Кличко, — адже наприкiнцi життя наш земляк мрiяв повернутися в Україну, якщо точнiше — до Києва».

Я бачив цей пам’ятник, був на його вiдкриттi. Ідея така: Сiкорський увесь спрямований у небо, на витягнутiй руцi запускає свiй генiальний винахiд — вертолiт.

А на вулицi Ярославiв Вал, бiля будинку Сiкорського кожного все ще зустрiчають високi чорнi ворота, за якими немає життя.

Чи осяє мудрiсть Мiнiстерство оборони України, чи спроможеться воно передати цей iсторичний будинок групi києвознавцiв iз Київради, аби на вулицi, де рiс i мужнiв авiатор, з’явився довгоочiкуваний меморiальний знак: «Тут розташована квартира-музей видатного українця Ігоря Сiкорського»...

 

Джерело: "Україна молода"

scroll back to top

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

 

kosmetolog

 

AZK MIG

Дійові особи

Ліна Тесленко

Tuslenko

 

Про розклад уроків у школах і притомність чиновників Міністерства освіти

 

Григорій КОНДРАТЕНКО

Kondranetko Georgi

 

 

Про 40-річчя коледжу

 

 

Наталка Позняк

Poznyak

 

Про те, що збирають родинні спогади про Голодомор для збірки "Пам'ять роду"

Авторизуватися через соціальні мережі:

 
Політика
Депутатська більшість передала міському голові важливе Звернення

02 вересня 2020, 10:32

2020 09 03 ZV1

Сьогодні знову скликають сесію міської ради, яка має відбутися о 16.00.


Економіка
Білозірська сільська рада проводить аукціон з оренди землі

09 вересня 2020, 12:04

2020 09 09 aykcion

Білозірська сільська рада як організатор земельних торгів оголошує про проведення аукціону з продажу права оренди земельної ділянки


Суспільство
У районі з початку пандемії на коронавірус захворіли 140 осіб

21 вересня 2020, 14:27

2020 09 21 coooooooooooov

У нашому районі з 11 по 18 вересня кількість хворих на короновірусну інфекцією зросла на 33 особи. Загалом з початку пандемії на Смілянщині захворіли 140 осіб.


Цікаво
NASA повідомило про початок нового сонячного циклу. Що це означає?

20 вересня 2020, 15:29

2020 09 19 splesk

NASA повідомило про початок нового циклу сонячної активності – XXV за рахунком з моменту відкриття явища в 1749 році. Максимального піку активність на Сонці досягне в липні 2025 року.


Афіша
20 вересня сміляни можуть поспілкуватися з письменницею, яка отримала відзнаку «Коронація слова – 2020»

19 вересня 2020, 11:38

2020 09 19 afiha

20 вересня о 17.30 відбудеться онлайн-зустріч із Анною Софіна – письменницею, яка отримала спецвідзнаку «Коронація слова – 2020» за роман «Лавка продажу дітей».