Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

 

kosmetolog

 

Стрічка новин

 

 

710 60 без адреси

 

Економіка

Микола Липовий

Липовий

 

«НА ЖАЛЬ, БАГАТО ЗАГИБЛИХ ПІД ІЛОВАЙСЬКОМ БІЙЦІВ 51-Ї БРИГАДИ Й ДОСІ НЕ ВИЗНАНІ ГЕРОЯМИ ТА НЕ НАГОРОДЖЕНІ. А ЦЕ СПРАВЖНІ ПАТРІОТИ!»

 

29 серпня минає друга річниця Іловайської трагедії. Кількість загиблих українських воїнів ніхто не порахував і досі. А тих, хто вирвався з чіпких лап смерті, вище командування назвало зрадниками.

46-річний смілянин Микола Липовий нещодавно демобілізувався з лав Збройних Сил України. Він пройшов усі кола пекла в Іловайському «котлі» у складі 51-ї бригади, отримав тяжке поранення, знову повернувся до своїх побратимів – щоб захищати рідну землю й незалежну державу.
І залишився патріотом – незважаючи на смерть товаришів, бездарність генералів та байдужість чиновників.
Йому важко розповідати про війну, але він чесно дивиться людям в очі. Все, що міг і що не міг, він зробив. І не його вина, що Донбас і Луганщина й досі не визволені від окупантів.

 

– Як Ви потрапили на фронт?

– Коли почалася війна на Сході, пішов добровольцем в армію. Хоча міг би дома сидіти, адже маю трьох дітей – і у військовому комісаріаті не хотіли брати мене на службу. Спочатку відправили в Одеську область – на кордон із Придністров’ям. Там я написав рапорт, щоб перевели в зону бойових дій. І мене направили до 51-ї бригади, що дислокувалася в Луганській області.
Потрапив до розвідувального взводу. Звільняли Рубіжне, Сєверодонецьк і Лисичанськ. Під час штурму цього міста наша група з восьми бійців брала замінований блокпост. Потім були інші населені пункти, звідки з боями вибивали сепаратистів. Нарешті, зупинилися ми в Малій Покровці під Іловайськом. Довго штурмували тут ворожий блокпост, перекрили дві траси. Часто ходили в розвідку – на танках і бойових машинах піхоти.
Одного разу виїхали увечері в розвідку групою з десяти чоловік на одній БМП, щоб допомогти добровольчому батальйону «Донбас». Приїхали на місце, а там нікого немає. Аж раптом виходить із посадки цілий натовп людей у камуфляжі – чоловік п’ятдесят. Кажуть нам на російській мові – мовляв, ви ідіоти, де ваш прапор, ми вас хотіли лупонути з гранатометів. А ми відповідаємо, що все нормально. Пообнімалися, пожартували. Дивимося – а в них шеврони Новоросії.
Пощастило нам! А могли запросто нас знищити. Господь нас врятував...
– А що трапилося під Іловайськом?
– Під Іловайськом проти нас воювали не якісь там ополченці чи добровольці, а кадрова російська армія. Авіація, артилерія, танки. Наступала Псковська десантна дивізія – але ми її фактично розбили. Хочу сказати, що російські солдати є нікудишніми вояками. Хоча артилерія у них потужна. Але в ближньому бою росіяни слабаки. Вони успішно воюють, коли їх у декілька разів більше, ніж нас. Тоді вони герої.
Сам Іловайський «котел» виник несподівано для нас. Ніхто не міг подумати, що Росія нахабно введе свої війська на територію України. Але ж командування повинно було передбачити й такий варіант розвитку подій. До речі, дехто з офіцерів знали про майбутній наступ росіян і тому взяли відпустки чи раптово захворіли, щоб врятуватися.
Те, ми потрапили в «котел», це непросте питання. Та найстрашніше те, що вихід із оточення був зовсім непродуманий. А може, й продуманий – тільки в тому плані, щоб більше загинуло патріотів. Тому що вивести таку масу людей у чисте поле, а потім з двох сторін знищити артилерією і «Градами» – це не просто так. Це зрада!
Розстрілювали нас, мов мішені в тирі – з автоматів, кулеметів, гармат, гранатометів.
Так, нас прикривала авіація. Але що кого там було прикривати, коли вже наших змішали з землею…
Та ми вийшли з гідністю! Примудрялися на бойових машинах піхоти успішно палити важкі російські танки. І горять вони, як смолоскипи. Ми проривалися з «котла», три дні виходили з боями. Я вивів тоді сім бійців, бо добре орієнтувався на місцевості. А поряд машина з пораненими їхала, то хлопці примудрилися спалити російську БМП. А коли під’їхав ворожий танк, то кинули цеглину замість гранати – бо не було нічого під руками. І російські танкісти повискакували зі страху й втекли. Оце такі вони вояки!
– Після Іловайська 51-у бригаду розформували. Чому?
– Наша 51-а бригада воювала добре. Але після Іловайського «котла» Порошенко розформував її, бо вважав бійців зрадниками. Мовляв, погано билися і в полон здавалися.
Насправді наша бригада звільнила багато населених пунктів. Чи не найбільше серед інших бригад і батальйонів. Але при цьому зазнала великих втрат – і вбитими, і пораненими. І багато наших у полон потрапили.
А що робити, коли закінчилися боєприпаси? Коли тебе кинули напризволяще?
Були такі, що добровільно здавалися. А частіше брали в полон, коли вже розстріляні останні патрони. Хоча часто хлопці підривали себе гранатами, щоб не здаватися.
На жаль, багато загиблих під Іловайськом бійців 51-ї бригади й досі не визнані героями та не нагороджені. А це справжні патріоти!
Боляче, коли бачиш, як швидко роблять кар’єру тилові криси, а ті, хто поліг за Батьківщину чи виніс пекло полону, вважаються зрадниками.
– Командиру бригади теж випала нелегка доля…
– Так. У нашій бригаді було майже 5 тисяч солдат і офіцерів. А командував бригадою полковник Павло Пивоваренко. Його спочатку оголосили зрадником. А він загинув під час прориву з «котла». Потім з’ясувалася правда, і полковника поховали з почестями. Бо він не кинув своїх бійців і до самого кінця відважно бився з ворогом. То не його вина, що загинуло стільки наших воїнів. За це мають нести відповідальність штабні генерали разом із міністром оборони.
Зазвичай, командири бригад відсиджуються у штабах кілометрів за сорок-п’ятдесят від передової – на карті воюють. А наш комбриг у розвідку ходив, штурмував блокпости.
Його самого в «котлі» спочатку не було. Але він пробився з боєм до оточеної бригади і намагався вивести нас із «котла». Якби Павло Пивоваренко був зрадником чи просто боягузом, то не поліз би під кулі рятувати своїх бійців.
Полковник був надзвичайно відважною людиною. У розвідку йшов на броні бронетранспортера чи БМП, мотався по териконах і не боявся нікого й нічого. Був чесним і справедливим, боягузів зневажав, а за хоробрих воїнів стояв горою.
– Чи страшно на війні?
– Звичайно, на війні страшно. І в першому бою, і в третьому, і в останньому. Але в першому бою все якось хаотично, нервово. А потім починаєш контролювати ситуацію, воюєш «на автопілоті», не задумуючись. Долаєш страх – і вперед. Просто з часом звикаєш до небезпеки і знаєш, що тобі робити. А буває, що виходиш із бою – і не можеш згадати деякі моменти, настільки напруженим був бій. Усе в голові пролітає якимсь калейдоскопом.
Звісно, з кожним боєм стає легше. Розумієш, що це важка робота, яку треба виконати за будь-яку ціну.
– Як Ви вважаєте, чому трапилася Іловайська трагедія?
– Нас просто віддали на розтерзання ворогу! Просто кинули напризволяще. Ніби навзамін – замість тієї Псковської дивізії, яку ми розбили під Іловайськом. Щоб російська армія не пішла далі. Тому що, я так розумію, далі нікого не було. І ніхто тоді не міг зупинити ворога. І нас віддали на заклання. Лише з нашої бригади більше тисячі бійців загинули. А усіх загиблих і зараз важко порахувати.
Росіяни нас розгромили – і зупинилися. Не ризикнули йти далі. І це значить, що ми власними життями заплатили страшну ціну. І зупинили ворога своєю кров’ю. Тільки не зрозуміло, навіщо з нас робити зрадників. А тих генералів, які залишили нас у «котлі», потім нагородили!
Тому ті хлопці, які вже понюхали пороху, не поспішають знову їхати в зону бойових дій. Не хочуть бути «гарматним м’ясом» для хитрих політиків, які ведуть брудну гру й використовують чужий патріотизм для власного піару.
– На Вашу думку, чи достатньо сильна українська армія, щоб повністю звільнити від окупантів Схід України?
– Звільнити окуповані території можна було ще в 2014 році. Просто нам надходили від вищого командування такі «дивні» накази, що не розумієш – чи це зрада, чи звичайне недбальство. Коли ворог уже майже розгромлений, нам наказують відійти. Коли можна ворога добити, лунає наказ випустити. І таких прикладів було дуже багато! Чому так, не знаю…
А ще нам забороняли застосовувати важке озброєння. І невідомо як росіяни отримували інформацію про наші наступи. Тому й втрат у нас було багато. Хтось у вищих штабах «зливав» інформацію ворогу. А коли наступали без підготовки, то все проходило нормально – швидко вибивали сепаратистів із населених пунктів.
– Чим Ви займатиметесь у мирному житті?
– Раніше, до війни, я був приватним підприємцем. Займався встановленням систем опалення – і на теренах Черкащини, і в Києві. І навіть у Росії працював. Скажу одне – без роботи не сидітиму. Адже треба годувати сім’ю.
Але раптом прийде час і покличе Батьківщина – знову візьму до рук зброю, щоб зупинити будь-якого ворога. Така вже наша доля – жити із шаблею, як жили наші козацькі пращури. І захищати волю і незалежність…

Спілкувався Вадим НІКІТІН

scroll back to top

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

Дійові особи

Сергій ШУМИЛО

 

Чи треба купатись в ополонці на Водохреща 

Максим СОРОЧАН

 

Про історичну пам’ять

 

Сергій СІМАГОВ

 

Про обслуговування українською мовою з 16 січня

Авторизуватися через соціальні мережі:

 
Політика
В Черкаській облдержадміністрації знов кадрові зміни

30 грудня 2020, 09:27

2020 12 30 odaПрезидент України Володимир Зеленський звільнив Сергія Сергійчука з посади голови Черкаської обласної державної адміністрації


Економіка
З 1 січня скасоване мито на ввезення вина

11 січня 2021, 08:30

2021 01 06 vuno

Україна з 1 січня скасувала мито на ввезення вин. Це передбачають зобов'язання економічної частини Угоди асоціації з Євросоюзом,


Суспільство
Вироби смілянських гуртківців зайняли перші місця на виставці «Український сувенір»

21 січня 2021, 09:31

 2021 01 19 syvenir

Традиційно напередодні новорічних свят на базі комунального закладу «Черкаський обласний центр роботи з обдарованими дітьми Черкаської обласної ради» проходить обласний етап Всеукраїнської виставки-конкурсу «Український сувенір».


Цікаво
Як правильно називаються наші пташки українською

20 січня 2021, 18:21

2021 01 19 ptasku

Чи знаєте ви, як правильно називаються наші пташки українською?


Афіша
Розклад цікавих та актуальних тренінгів для смілянських батьків і дітей у січні

14 січня 2021, 09:30

2021 01 13 aficha

Смілянський центр соціальних служб продовжує організовувати пізнавальні та корисні майстер-класи. У січні зустрічі будуть проходити згідно з умовами карантину, а говоритимуть про таке