Голова ГО «Територія гідності»

Про болючі спогади і сумні реалії

–Минає 5 років від найжорстокішої спроби зачистки Майдану в Києві. Переглядаючи світлини подій того дня, а особливо ночі з 18 на 19 лютого 2014 року, в яких разом з побратимами зі Сміли брав участь, стає ще болячіше ніж тоді. Це не дивно, тому, що крім знань про масштаби жертв того і наступних днів, крім усвідомлення кількості допущених помилок і прорахунків протягом п'яти минулих років, болить і розуміння, що ми знову тільки на початку шляху.
Чи могло бути по іншому? Напевно так, при іншому збігу обставин, коли б у часі і просторі зійшлися звитяжна жертовність Небесної Сотні, неймовірно високий кредит довіри народу владі з професіоналізмом та готовністю вгамувати свою зажерливість тієї ж самої влади. Не сталося... Навпаки, незрілість та інертність більшості суспільства в сумі з клановістю, популізмом та неготовністю до реальних реформ істеблішменту помножені на бойові дії проти Росії призвели до відчутного зубожіння українців. А відтак знову спостерігаємо відкат до межі маргіналізації та апатії однієї частини суспільства та радикалізації іншої.
Напевно був правий Міхновський, який казав, що нація, яка не встигне визволити себе до настання демократії, шансів не матиме. Але зважаючи на те, що справжньої демократії у нас не було, то, напевно, існує шанс до звільнення. Знову ж таки, якщо критична маса нашого суспільства, необхідна для кардинальних змін, ідентифікує себе українцями, усвідомить необхідність свободи власного вибору та проявить волю до захисту своєї позиції українця. А поки що ми на початку шляху, зробили перші п'ять кроків...

Із допису у ФБ