журналістка

Мені завжди було легко говорити українською мовою, бо я з народження мала виключно українськомовне середовище і тільки затятих бандерівців коло себе.
Російська завжди була для мене іноземною і я її вивчила самостійно не тому, що мала таке свідоме бажання, а через те, що у мене не було вибору:
не було достатньо книг в перекладі українською, а вчитися треба було і я сумлінно проковтнула тону світової класики у російському перекладі.
Так, тоді про моє право споживати український контент ніхто не дбав.
Але я завжди говорила українською і ніколи не переходила на російську, навіть якщо я була одна-єдина українськомовна в групі.
Ніколи і ніде!
Це була моя принципова позиція завжди.
Ні на конференціях, ні по роботі, ні в різних містах, ні, коли до мене зверталися російською...
Я не переходила.
Завжди твердо гнула свою українську лінію і люди підлаштовувалися під мене.
І цілком нормально говорили українською.
Я транслювала свою українську мову через особистість, тю, та я щиро кайфувала від того, що простір наповнювався голосом предків.
В мене таких кейсів безліч.
Бувало, що дехто на таку мою позицію говорив: «А ти значить патріотка, да?»
«А я не те, що патріотка, я щей цим пишаюся»— відповідала я.

Що я можу сказати, на сьогоднішній день я дуже тішуся, що стала мотиваторкою для багатьох людей перейти на українську.
Так, я дуже хочу, щоб в нашій країні всі в публічному просторі говорили українською. Всі.
Але це процес, це робота.
І, щоб цей процес не був надто довгим, люди, створюйте свої сильні особистості, будь ласка, наповнюйте ними простір.
Повірте, це кайф.
Це знайомство зі своїм первісним «я», своєю самістю, з тим свободолюбивим нервом прадавньої української землі.
Не бійтеся і не встидайтеся помилок при переході на українську.
Ми всі допоможемо і підтримаємо.
Чим більше буде української— тим ми сильніші.
Українська мова— це основа світогляду волі.
Вітаю нас, українці!