Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

 

Ukraine1

 

Стрічка новин

Авторизуватися через соціальні мережі:

 

 

 

Ukraine

 

 

 

історик, професор Українського Католицького університету

 

Про російську культуру в Україні

 

Сучасна війна гостро поставила питання про ставлення до російської культури.
Найкращу відповідь дав Олександр Невзоров. Він звертає увагу на те, що саме поняття «культури» протилежне до поняття «варварства». Завдання культури — перебороти найгірші людські інстинкти. Якщо культура цього завдання не виконує, вона заслуговує на відміну.
Це власне те, що сталося з російською культурою. Доля Бучі та інших українських міст і сіл показує, що вона провалила свій головний тест — тест на людяність. І провина в цьому лежить не лише на Путіні, але й на ній самій.
Культура тісно пов’язана з політикою. Велика Російська імперія не могла би постати без великої російської культури. І, навпаки, російська культура ніколи би не стала світовою, якби не Російська імперія. До ХІХ ст. російська культура була провінційною. Своє сходження до світової слави вона здійснила якраз у ХІХ ст., коли Російська імперія стала третьою найбільшою імперією (17% території світу у 1895 р.) у світовій історії, поступаючись лише Британській (26% у 1920 р.) та Монгольській (18% у 1309 р.)
Зауважу, що самі по собі імперії не були конечним злом. Вони були нормою державної організації від початку писаної історії і почали зникати лише після двох світових воєн. Тепер імперії стали історичним пережитком, й історики вивчають їх так само, як біологи вивчають динозаврів. Але на відміну від динозаврів, деякі імперії залишили по собі корисний спадок. Сучасне європейське право не можна уявити без Римської імперії, сучасний світ — без Британської імперії. Перша цивілізувала світ, друга його модернізувала.
Ані одного, ані другого не можна сказати про Російську імперію. Навпаки: у момент свого найвищого піднесення вона залишалася єдиним прикладом нічим не обмеженої («самодержавної») влади на європейському континенті. Це наклало неминучий відбиток на російську культуру. Вона була культурою європейською, але зберігала родові ознаки самодержавства. Бачимо навіть певну закономірність: найвищого злету російська культура зазнала не під час ліберальних реформ Олександра І та Олександра ІІ, а у найбільш реакційні часи Миколи І, Олександра ІІІ та Миколи ІІ. Подібно як церква, російська культура попала у токсичну залежність влади.
Відміняючи російську культуру, ми у першу чергу вирішуємо питання власної безпеки.
Звичайно, не всі російські митці були трубадурами імперії. Деякі були її критиками. Але тут діяло інше правило: опозиція часто відтворює риси влади. У безпрецедентних стражданнях і приниженнях свого народу російські критики самодержавства бачили знак того, що на Росію накладена безпрецедентно велика місія — спасти світ від страждань і принижень взагалі. Велич Російської імперії вони заміняли величчю російської історичної місії. Тому ненависть опозиціонерів до влади часто виливалася у ворожість до тих «малих» народів, котрі не хотіли прилучитися до виконання цієї великої місії.
У молодості мене дивувало питання: чому тільки росіяни називають свою культуру «великою»? Чому ми не чуємо цього слова з уст британців чи іспанців, коли вони говорять про свою культуру? Відповідь, на мою думку, лежить у площині психології чи радше психіатрії. Називаючи свою культуру великою, росіяни (звичайно не всі) хочуть компенсувати свій власний комплекс неповноцінності. Бо інакше прийшлося би визнати, вслід за Чаадаєвим, що росіяни стали великим народом внаслідок власної покірності і браку суспільної волі.
Ба більше: називаючи свою культуру великою, росіяни перекидають свій власний комплекс неповноцінності на сусідні народи. Мовляв, це не ми, а ви меншовартісні. Ми принесли вам Достоєвського, бані та КВН. Без цього ви би далі залишалися варварами. Тому ми маємо право вами правити. А якщо ви цього не хочете, то ми прийдемо до вас і по вас з нашою великою армією.
Тому відміняючи російську культуру, ми у першу чергу вирішуємо питання власної безпеки. Звичайно, без втрат при цьому не обійдешся. У списку імен, які підлягають відміні, мені особисто шкода Чехова та Толстого. Їхні твори не мають тої токсичної отрути, яку знаходимо у Пушкіна чи Достоєвського. Але я можу жити з цією втратою. Бо забравши імена Чехова чи Толстого з назв українських вулиць, ми не збираємося палити їхні книжки на вуличних стосах. Просто ці імена вернуться туди, де їм належить бути — на книжкові полиці. Там де є імена Шекспіра, Сервантеса та Камю. І їхня живучість буде визначатися тим, як часто ми будемо сягати до цієї полиці за їхніми творами
Ми не маємо потреби знищувати російську культуру в Україні. Ми просто хочемо, щоб в Україні вона функціонувала так само як англійська, німецька, французька та інші нормальні культури. І щоб вартість митців визначалася не їхнім походженням, а тим, наскільки їхні твори допомагають нам залишатися людьми. Особливо за найтяжчих випробувань, які випадають на нашу долю.

Джерело НВпогляди

scroll back to top

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

t me

 

Дійові особи

Олексій ГОНЧАРЕНКО

Про те, що скоро ми зможемо продати своє зерно

 

 

Ігор КОГУТ

 

Проблем із водопостачанням у Смілі немає

 

 

Лариса САЛІМОНОВИЧ

Про те, що на біснуватих сусідів, які уявили себе царями світу, чекає сумне прощання з ілюзіями

 

Банер Сміла ЮА