блогерка

Про те, що життя ніколи не буває потім…

–Сьогодні я набрала теплу ванну, налила келих вина, запалила ароматні свічки, створюючи потрібну атмосферу, щоб провести час з собою якісно. Діти сплять, чоловік подорожує в справах, собака сопе на ліжку. В хаті тихо.
Катерина лягла. Вмикнула музику. Адель співає про любов. Дійсно кажуть, що її пісні настільки потужні, що змушують тебе сумувати за незнайомим мужиком, з яким у тебе відбувся 3-х секундний зоровий контакт в автобусі 8 років тому.
Мою едилію періодично перебиває лише мама (гостює у нас), яка сім раз навідалась перевірити, чи я раптом не заснула у воді і не втопилась. (Якщо вам треба придумати якийсь драматичний варіант кончини для фільму, наприклад, то дзвоніть Аллочці. Які шанси, що цей допис прочитає Скорсезе і мамин талант масштабно реалізується, га?)
- Ну шо ти?
- Нічого.
- Хоть не спиш?
- Сплю.
- Дурне якесь. Вилазь давай.
В перервах між змістовними діалогами між мною та мамою, ловлю себе на думці, що оцей ритуал зі свічками мені дуже подобається. То чому ж, питається в задачі, я так рідко їх запалюю? Чому? А потім приходить усвідомлення ще одного парадоксу материнства: ставши мамою, ми відчуваємо себе потрібними та важливими, як ніколи, але водночас потерпаємо від ігнору нас, як людей з власними бажаннями, мріями, потребами. І ця колосальна потреба і синхронний, тотальний ігнор, як би іронічно це не звучало, просто нерозлучні.
Не будьте джерелом цього ігнору! Прошу вас, запалюйте свічки. Для себе. Носіть красиву білизну. Для себе. Знаходьте час зробити маску для обличчя. Для себе. Діставайте з шафи сукню, яку бережете на особливий день, бо одягнувши її сьогодні, просто так, для себе, ви зробите цей день особливим. Оточуйте себе красивими речима, які не піддаються законам логіки/раціональності, але створюють настрій. Не відмовляйте собі в тих дрібницях, які нагадують, що ви - не лише мама. Ви, перш за все, людина, особистість.
Не відкладайте ці дрібниці на колись, бо «життя ніколи не буває потім».
Життя ніколи не буває потім…

Із допису у ФБ