«Ще в дитинстві мого батька дідух був у хаті, а вже його діти навіть слова такого не чули»

Деталі

Цікаво

Наприкінці минулого року в ФБ активно обговорювали дідуха, зокрема, чи характерним він був для всіх регіонів України.
Я слово «дідух» і що він означає вперше почула вже в дорослому віці, коли студенткою готувала новорічний матеріал для газети про те, а що ж було до ялинки. Десь тоді у моїй бібліотеці з’явилася книжка «Дідух: свята українського народу» Василя Скуратівського. До того я ніколи не чула про дідух і про те, що ця традиція існувала в нашому регіоні, а саме на Попільнянщині (Житомирщина). От правда, ніколи.
Але як добре, що іще є в кого запитати! Сестра мого батька Людмила (в родині просто т. Люся), 1939 р.н., мене ошелешила: «Дідух? Ну аякже! Завжди ставили в старій хаті на покуті до Різдва. Це був сніп з пшениці чи жита – що було, а іноді – з трьох різних пучків збіжжя – жита, пшениці, вівса. У нього не було «ніжок», як оце зараз роблять, просто сніп – високий, для нього завжди брали відбірне колосся на довгих стеблах. Ніколи нічим не прикрашали. Я потім ще довго за цією традицією, вже як заміж вийшла і в іншій хаті жила, за звичкою ставила в хаті букети із колосся, але вже не як сніп, а у вазу». А от 12 страв у нас на Різдво ніколи не готували, стверджує вона. «Ставили на стіл, що мали: кутю обов’язково, узвар, вареники, капусту тушковану. Бідність була страшенна, багато хто в ті часи вже і Різдво не святкував, але в нас традиції дотримувалися завжди: і бабка Христя, і мама були набожними, тож Рождество відзначали обов’язково».
Чому ж традиція дідуха зникла? – запитую. І тітка тільки підтверджує мої здогадки: дідух пішов із наших осель тоді, коли люди перестали на своїх присадибних ділянках сіяти зерно, а почали всуціль садити картоплю. Не стало колосся – не стало і дідухів. Крім того активно приживалася нова традиція – зеленої ялинки в яскравих іграшках.
«Для дідуха треба ж було тих колосків десь узяти, бо біля дому вже садили переважно картоплю. Хіба що на колгоспному полі вкрасти, але село, яке ще добре пам’ятало нагайки об’їждчиків на своїх спинах за колоски 1933-го і 1947-го ще довго боялося щось узяти на колгоспному полі», – каже тітка.
Ось так, буквально за покоління, може безслідно зникнути традиція: ще в дитинстві мого батька дідух був у хаті, а вже його діти навіть слова такого не чули. Головне – знайти чим підмінити традицію, наприклад, ялинкою у яскравих цяцьках. Як швидко приживається чуже, ми теж знаємо – на прикладі того ж Хелловіну чи дня святого Валентина.
Цього року в моєму домі вперше був Дідух – його ви бачите на фото. Цю красу виготовила моя колега Olya Vygodovanets. Дідух справжній, а красиве тло домалював ШІ.

Ліна Тесленко, журналістка, працівниця Музею Голодомору

• < Попередня
• Наступна >