36 років тому загинув український поет Василь Стус

Деталі

Цікаво

4 вересня минуло 36 років з дня загибелі українського поета, дисидента, героя України Василя Стуса.
Про це зазначають у НСПУ.
Василь Семенович Стус народився в селянській родині 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області. У 1939 році батьки переселилися в місто Сталіно (сьогодні Донецьк), аби уникнути примусової колективізації.
Василь зі срібною медаллю закінчив Донецьку міську школу та у 1954 році вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту. Ще під час навчання Василь почав писати та перекладати з німецької вірші.
Після здобуття вищої освіти Стус працював вчителем української мови і у 1959 році у «Літературній Україні» опублікував свої перші вірші.
4 вересня 1965 року, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків“, у кінотеатрі “Україна“ в Києві, Стус взяв участь в акції протесту. Він разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури.
Крім того, після цього за ним почали слідкували агенти КДБ. Літературна діяльність Стуса та його постійна критика радянської системи призвели до першого арешту у 1972 році. Наступні 8 років за антирадянську агітацію та пропаганду Василь провів в мордовських і магаданських таборах та золотих копальнях. Більшість віршів, що поет писав у засланні, вилучалися та знищувалися.
У травні 1980 року він був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні Василь Стус засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Примітно, що Стус відмовився від призначеного йому адвоката, а нині народного депутата від “Опозиційної платформи – За життя“ Віктора Медведчука, намагаючись самостійно здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок зачитали без нього.
4 вересня 1985 року дисидент помер у карцері, можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. Проте товариш Стуса, також колишній політв’язень, Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами.
Дружина отримала повідомлення про смерть чоловіка вранці 5 вересня. Всупереч її проханню, поховання відбулось без присутності рідних. Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Він був похований на табірному цвинтарі у селі Борисово Чусовського району Пермської області.
У листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, серед яких були син Стуса Дмитро, поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.

У 1990 році прокурор УРСР Михайло Потебенько опротестував вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 7 вересня 1972 року і вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 2 жовтня 1980 року. У тому ж році, Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР і Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР, Василь Стус був посмертно реабілітований.
26 листопада 2005 року йому посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

• < Попередня
• Наступна >