Весна офіційно починалась тоді, коли телиться корова

Деталі

Цікаво

Згадую дитинство... Весна в нашій родині не починалася з перегортання настінного календаря 1-го березня. Не починалась вона з тюльпанів і котиків 8-го березня. Вона офіційно починалась тоді, коли телиться корова.
До господарських робіт я була нехвацька. Оте все сади, поли, сапай, сльозами поливай... - взагалі не мої вібрації. Їйбо, я з більшим задоволенням ангіною хворіла. Саме тому всі мої болячки, за щасливим збігом обставин, припадали на сезон польових робіт. Навіть, коли треба було нарвати кролям зілля, то в секунді розбирала якась напасть, симптоматика якої свідчила, що, з однаковою ймовірністю, це може бути лихоманка Західного Нілу.
Дід мене бачив насквозь, тому, коли заслабнуть не получалось, просиналась любов до науки і я, з непідробним інтересом, тулила корисні копалини на контурну карту і розмальовувала Кордильєри.
А от коли телилась Зорька, наука і хворь відходили на другий план, і Катерина перла в хлів, на ходу взувшись в ділові галоші.
Прибігаєш, захекана і взбудоражена, смикаєш клямку - зачинено. Стукаєш. Ніхто не відчиняє. Гатиш в двері ногою так, що злітає галоша. Реакції нуль. Думай, Катя, думай! Геніальна ідея не змушує себе чекати. Дрелюєш за хлів до віконечка, через яке дід викидає гноярку. Воно-то, за щасливим збігом обставин, якраз і відчинене. Встромляєш в нього свій сонцеликий фейс і думаєш: «Хоч би шухльой по морді не прилетіло». Затамувавши подих, чи то від захоплення, чи то від запаху гною, зріш, так би мовити, прямо в «суть», бо Зорька стоїть до цього океничка так-а-так сракою.
А шо в хліві? А в хліві панує якась своя особлива атмосфера. Бабуся, тьотя і мама окружили роженічу, яка досить тяжко дихає і оглядається назад. «Ну де ж Лариса?» - схвильовано запитує баба. Далі, побачивши мене на купі гною, вона посміхається і каже мамі: «Ти диви! Коваль ногу кує і жаба свою тиче». Далі жестом показує мені, щоб вилазила з гімна, бо вона все ж відчинить двері і дозволить зайти.
Знову пру так, що ледь лабутени не злетіли. Перед хлівом зустрічаюсь з Ларисою - сусідкою, яка цілий вік проробила дояркою в колгоспі, приймала роди в худоби і зараз компетентна в тих ділах настільки, що могла б очолить якийсь науковий інститут, але їй нема коли, бо, самі розумієте, городи, пай, кобила й віз...
Лариса заходить в хлів і рішуче поправляє хустку, на якій цвітуть борді квітки.
«Ну шо?» - лаконічно питає вона, ізлучая спокойствіє і професіоналізм.
«Потуги» - докладає баба. Відкинувши на спину косу з сивиною, ця Лара Крофт займає бойову позицію і починає керувати процесом. А я знову опинилась біля того океничка з гімном, але з місця не рушу, бо події розгортаються епічні.
«Бачу ратиці. Маша, давай колготки» - просить бабу Лариса. Бабуся протягує їй старі колготи. На глаз можу сказать, що цупкі, ден 60, не менш. Лариса ловко зав’язує їх на ноги теляти.
«Такого макраме ше не бачила» - думаю я, дивуючись перинатальним прийомам цієї дами. Жінки стають гуртом і за командою головної акушерки починають тягнути. Зорька, спішу повідомить вам, була худобою строптівою і ризиковою, тому телилась стоячи.
Хвилина напруженої тиші. «Насрать твоїй морді, Зорька! Ледве зловили» - полегшено зітхає баба, вітаючи прекрасну породілю з поповненням.
Настрій в хліві моментально змінюється на радісний. Корова вилизує теля і ніжно до нього мукає. Баба з відром намагається її роздоїти. Борька (це єдине ім’я, яке наша сім’я давала бичкам) пробує встати на ноги і смішною ходою, хитаючись та згинаючи коліна, гребе до вимʼя.
Борька, добравшись до вимʼя, матлошить його неістово, періодично копаючи головешкою свою ізмучену матір. Зорька дивиться на нього поглядом, в якому читається неймовірна любов і одвічне екзистенційне «ти шо з мене іздєваєшся, чи шо? Нормально їж!». Тоді я не розуміла цей погляд, признаюсь чесно, а зараз я сама - Зорька.
На етапі годування теляти я починала відчувати всю тонкість моменту і підошви ділових галош та розуміла, що мені пора дрелювать в хату, парить ноги, пить чай з малиною і дивитись «Всі жінки відьми».
За мною в хату йшла бабуся з відром молока, з якого вона наварить молозива. (Я його не їла вже років 20, хоча згадую про цю страву щоразу, коли куштую крем-брюле).
То був хороший день для моєї родини. І весна мала неодмінно початись сію ж минуту, бо теля в хліві мерзне.
Ех, яке, все таки, прекрасне дитинство було у мене. Якою чудовою була моя бабуся Маша... І Зорька... І Борька... Я згадала все: галоші, хлів, колготи і Лару Крофт. Давно не згадувала, а сьогодні згадала.
Я знаю, чому весна ще не почалась, люди. Просто ще не всі корови отелилися.

Катя Бльостка

Із допису у ФБ

• < Попередня
• Наступна >