Юлія Фомічова

Деталі

Дійові особи

журналістка

Про материнський погляд на реальність освітянських реформ

–Хоч мої діти ще далеко не школярі, але я з тих мам, які планують уже вищий навчальний заклад для дитини, щойно на тесті з'явилось дві смужечки. І мені теж прикро, до болю прикро, коли українське суспільство не таке ідеальне, як в моїй уяві. Бо я то думаю, що Нова українська школа в Україні, і радію, що моїм дітям пощастило бути вихованими без червоної ручки, домашок у першому класі, сидіння за одною партою з зовсім неприємною тобі людиною, яка ше й списувать буде. А тоді читаю пост Мар'яна Верховцева (Mariana Verkhovtseva) - і розумію, що ні - НУШ настала тільки законодавчо і в моїй уяві. Розриває на шмаття мене від несправедливості цього світу.
Коли в мене ше не було дітей, я читала скарги на школи і думала: тю, то заберіть в іншу школу, вибір же є. А тоді хопа - і наочний приклад: вибираю садочок ще до народження дитини, стаю в чергу в 4 місяці, з горем пополам туди попадаю (бо електронна черга теж тільки законодавчо), радію яслям, боготворю виховательок. А тоді дитина переходить в наступну групу. І там "ні, ми не змушуємо їсти, а припрошуємо", "ми не кричимо, а голосно говоримо", "ми не караємо, а забороняємо гратися з іншими дітками", "ми розуміємо, що НУШ, але дитина не повинна бути в центрі"... І ти така протестуєш, а більшість батьків каже "нононо", а директор департаменту освіти каже: взагалі скоро влада зміниться, а з нею і ваші всі європейські конвенції і закони кануть в лєту.
Я можу перевести дитину в інший садочок. В іншу школу. Переїхати в інше місто. Але всюди знайдеться вихователька чи вчителька, яка скаже: "писала я всігда красной ручкой і ніхто в мене це право не отніме", "а шо єслі по-другому вони мене не чують?", "я 30 років на педагогіній ниві, не вам мені вказувать".
Я можу забрати дитину зі школи взагалі, але не заберу з цього недосконалого суспільства, з яким рано чи пізно вона зіштовхнеться, в якому їй жити. Як і в кожному магазині на істерику твоєї дитини знайдеться людина-заберутебеумами.
Суспільство не міняється за раз. А будь-яку реформу можна назвати лікуванням. Чим гірша хвороба - тим важче і неприємніше лікування. Зате потім - здоров'я.
Тішу себе думкою, шо вилікуємось. Бо навіть у моєму близькому оточенні є люди, які на ці мої пости скажуть "тю, а шо тут такого? Ми чотири клітинки отступали і вони хай отступають. Нас били і їх будем бить. Подумаєш - червона ручка їх травмує. От у 30-их роках взагалі голод був. Думаєш, лучче було. І вопше - влада зміниться, буде нова реформа. Поначитуються тих інтернетів"...

Із допису у ФБ

• < Попередня
• Наступна >