Сергій ЧУРІКОВ

Деталі

Дійові особи

військовий 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ

Про загиблих побратимів, тіла яких ми не змогли забрати з поля бою

−Не проста для мене розмова. Але про це потрібно говорити …
На жаль, в моєму підрозділі є воїни, тіла яких ми не змогли забрати з поля бою. Часто, я той, хто спілкується зі зниклим востаннє, знаю найбільш повно обставини при яких це сталось. Приймаю рішення про евакуацію тіла, або про пошукову операцію.
Інформація викладена нижче стосується мого особистого досвіду, здобутого в підрозділі в якому служу, та є виключно субʼєктивна.
«Вони зникли, їх ніхто не шукає …». Не правда. Зазвичай і шукати нічого не потрібно. Щільність розвідувальних дронів дозволяє бачити обставини зникнення наживо. Далі завжди проводиться дорозвідка. З допомогою дронів, якщо є можливість посилаємо людей. Так, є випадки, що зайти фізично на те місце не можливо без значного ризику для людей, а дрони не можуть достатньо дослідити. Тоді ми робимо висновки на основі наявних даних.
«Командування свідомо не забирає тіла загиблих, щоб не показувати втрати, не платити компенсації…» Це не правда. Держава витрачає більше у випадку зниклого безвісти. За час зникнення і до моменту визнання смерті виплачуються грошове забезпечення в розмірі як на бойових. Далі - процедура визнання смерті і компенсація як при загибелі. Я ніколи не стикався з наказами командування, які б забороняли евакуацію полеглих. Ніколи. Навіть чуток таких не чув. Що десь колись в якомусь підрозділі таке було. Більше того. Були накази спланувати операції по евакуації та накладення стягнення на людей, які недбало це робили.
Чому не можна забрати загиблих хлопців і дівчат з поля бою? Характер війни змінюється. Зазвичай загибель стається в так званій «кіл зоні» де пересування техніки (в тому числі наземних дронів) та людей можливе тільки приховане або за виняткових обставин. В цій зоні велика щільність засобів розвідки та ураження, мінування з обох сторін, а також впливають знищення та пошкодження логістичних шляхів та укриттів. Простими словами, там важко переміщатись і як тільки ви опинитесь на відкритому просторі вас виявлять і почнуть знищувати. Я сам особисто евакуйовував тіло побратима з полю бою. Це важко фізично, потрібна значна група людей. Дуже важко це робити швидко і непомітно з переднього краю. Я б сказав в сучасних умовах бою на ділянках фронту типу Торецького це неможливо. Якщо повністю боєздатний піхотинець не може вийти з цієї зони неушкодженим, то які шанси повернутись пораненим і виснаженим після довгого чергування ще й з тілом?
Так, є випадки коли ризикуючи життям і здоровʼям ми витягували полеглих побратимів. З кожним місяцем війни це стає все важче і небезпечніше.
Я особисто не буду піддавати значному ризику життя воїнів, щоб витягнути тіла. Ми залишили, до прикладу, тіло мого товариша, офіцера на полі бою на Покровському напрямку. Це було моє рішення. Мій хрест. Вважаю рішення правильним. І він би на моєму місці зробив би так само. Так я і сказав комбату.
Чи можуть люди, яких визнали зниклими, виявитись живими? Не хотілось би комусь дарувати примарну надію, але в нас було в роті аж 3 таких випадки. Це відносно багато. Не полон. Причому 2 з 3, я був переконаний, що вони загинули. Це чудо і взагалі неймовірні історії, кожна вартує написання окремої книги. Але було. Факт.
Що ми можемо зробити? Для наших полеглих побратимів та посестер та їх рідних і близьких?
Виграти війну, віднайти тіла та повернути їх додому. Жоден воїн не повинен бути забутий. Я памʼятаю усі місця, де з моїми хлопцями був звʼязок крайній раз.
Віддавати шану подвигу і памʼяті, не дивлячись на статус. Намагаємось поспілкуватись з родинами не через телефон. Очі в очі розповісти про обставини останнього бою. Це чесно.
Вони більш ніж достойні нашої памʼяті.

Із допису у ФБ

• < Попередня
• Наступна >