Має бути законне покарання за будь-які порушення закону під час мобілізації

Деталі

Суспільство

Останні дні новини такі, що хочеться або заснути, або збожеволіти. Щоб або не бачити, або не розуміти.
Відео зі Львова, де натовп б’є військовослужбовців групи оповіщення ТЦК, зриває з них форму й перекидає службовий автомобіль, спрацював флешбеком.

У Маріуполі, 9 травня 2014 року, БМП 72-ої окремої механізованої бригади (нині Чорних Запорожців), під керівництвом легендарного Михайла Драпатого, перелітає барикаду прихильників «руского міра», які не хотіли пускати ЗСУ до свого міста.
Доля Маріуполя відома.
Львів - це не просто черговий інцидент. Це - симптом.
Симптом того, що держава роками відкладала розмову про справедливу мобілізацію. А навіщо пояснювати? Навіщо визнавати якісь помилки? Навіщо карати тих, хто порушував закон?
Систему не реформували. Зате дозволили сформуватися суспільству, в якому дедалі частіше військовий у формі стає об’єктом ненависті.
Нагадаю, що згадка з цифрами про необхідність мобілізації прозвучала 19 грудня 2023 року, коли президент Володимир Зеленський на великій прес-конференції заявив, що військове командування запропонувало мобілізувати 450 - 500 тисяч людей. Він наголосив, що це дуже серйозна цифра і попросив додаткових аргументів перед ухваленням рішення.
26 грудня 2023 року тодішній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний вперше публічно прокоментував тему: «Військове командування жодного запиту не робило на якісь там цифри… Військове командування постійно формує запити на зброю, боєприпаси і людський ресурс… Я не говорю про 400 чи 500 тисяч, я говорю про загальну потребу. Вся потреба буде розбита на періоди. Хтось буде мобілізований у січні, а хтось у грудні».
Ну, ви самі знаєте, що було далі. В тому числі і самоусунення президента від цієї, дражливо-небезпечної, теми.
З приводу погрому (інакше я цю ганьбу не назву) у Львові, важливо сказати дві речі.
Перша. Жодні незаконні дії окремих працівників ТЦК не можуть бути виправданням самосуду. Якщо людина перевищила повноваження, то для цього існують слідство, прокуратура, суд. Не натовп.
Друга. Замовчувати системні проблеми мобілізації теж більше не можна. Бо саме замовчування, вибірковість, нерівність правил, скандали з бронюванням, історії про корупцію та безкарність окремих посадовців роками руйнували довіру.
А там, де руйнується довіра, дуже швидко народжується ненависть. Ми вже дожились до ненависті.
Найбільша відповідальність за це лежить не на рядових виконавцях.
Вона лежить на політичному керівництві, яке мало створити чесні правила мобілізації, однакові для всіх, і забезпечити їх неухильне виконання.
Не можна роками накопичувати несправедливість, а потім дивуватися суспільному вибуху. І писати гнівні пости - особливо «втішно» читати їх від тих, хто несе відповідальність за процеси.
Я вже мовчу про всі ці циркові бронювання, неповернення з гастролей, ховання іванових-петрових по цвинтарях і енергоатомах.
Але є ще одна відповідальність- медіа, блогери, політики. Коли місяцями, роками, інформаційний простір будується майже виключно навколо «злочинів ТЦК». Коли кожен окремий випадок стає вірусним. Коли історії військових, які четвертий рік тримають фронт, майже не звучать.
Тоді суспільна оптика неминуче спотворюється. Це не означає, що про порушення не треба говорити. Це означає, що реальність не може бути одновимірною.
В моєму будинковому чаті - потоки суцільної ненависті на адресу ТЦК. З пропозиціями, що саме треба робити з тецекашниками.
Так продовжувалось, аж поки в чаті не написав військовий: «Хто не хоче бігати від тцк, можу забрати до себе в підрозділ, будете спокійно пересуватись, де захочете. Хороші командири, цікава робота, отримаєте багато актуальних знань і навичок. А головне - гідність».
Після цього азарт в чаті кудись зник.
Військовослужбовці ТЦК - це військовослужбовці. Серед них є ті, хто пройшов фронт, був поранений, втратив побратимів. Так само, як серед них є і ті, хто порушують закон. Одне не скасовує іншого.
Але коли ми починаємо сприймати будь-яку людину у військовій формі як законну мішень для приниження чи побиття, ми руйнуємо вже не систему мобілізації - ми руйнуємо власну державу.
І ще одне, важливе. Такі відео бачимо не лише ми. Їх бачить росія. І кожен такий кадр лише підкріплює впевненість ворогів у тому, що Україну можна виснажити внутрішнім розколом. І вони активно і часто успішно з цим працюють.
Огидний цей випадок висвітив речі, які неможливо ігнорувати далі.
Має бути законне покарання за будь-які порушення закону під час мобілізації.
І таке ж законне покарання має бути за напад на українських військовослужбовців.
Війна, яку не ми починали, не ми обирали жити у війні, не закінчується. Наші чоловіки та жінки не планували вмирати - а ні на полі бою, а ні від шахедів та ракет.
Але війна не залишає розкоші обирати лише одну справедливість. Вона вимагає захищати обидві. І це повинна робити держава, яка має для цього всі ресурси і можливості. І президент має взяти на себе політичну відповідальність. Не думаючи про рейтинги і вибори.
Не виходить і далі робити вигляд, що все сталось випадково.

Зоя Казанжи, журналістка

• < Попередня
• Наступна >