Новий храм у Самгородку –неймовірної краси

Деталі

Суспільство

У мережі зʼявилося відео внутрішнього облаштування храму Святого Миколая Чудотворця Православної церкви України у Самгородку, який зводиться коштом Анатолія Семиноги, який виріс у цьому селі і є засновником групи компаній «Агро-Рось».
Споруджують церкву в центрі села на розі головної вулиці Хрещатик та Набережної. Дуже вдале місце, адже золоті бані храму Миколая Чудотворця, а у Самгородку на зимового Миколая – храмове свято, видно звідусіль.
Як розповідає сам Анатолій Іванович, задум збудувати в рідному селі величну церкву виношував давно. Ще коли був депутатом Верховної Ради.
«Храм і справді вийшов гарний та світлий. Але роботи ще не завершені. На днях привезуть дзвони та будемо встановлювати», – говорить «Сміла.ua» Анатолій Семинога.

За його словами, наразі є задумка, щоб храм у Самгородку був постійно діючим і батюшка, який у ньому правитиме службу, жив у селі постійно.
«Шукаємо такого батюшку, вже заявку зробили. Думаю, що вирішимо це. А поки що у храмі буде правитися, а освячення плануємо провести пізніше – коли всі роботи завершимо», – підсумовує Анатолій Іванович.
Нагадаємо, що церкву в Самгородку комуністи знищили більше 80 років тому. Стояла вона у центрі на місці нинішнього парку.
Як пригадує старожил цього села Микола Дирда, церква була деревʼяною, збудована ще самгородським поміщиком, але в сталінські часи, приблизно у 1939- 1940-х роках комуністи її розвалили. Спочатку збили хреста на церкві, а тоді й колоди та дошки розібрали.
«Наші люди після Голодомору, які вижили, байдужі були, не мали сил боротися за церкву. У Самгородку он там, де Яменкова хата стояла, двостороння вулиця аж до Ташлика тяглася, більше 40 хат нараховувала. Всі померли у голодовку», – сумно констатує Микола Дирда.
Каже, сам хоч і невеличкий тоді був, а добре памʼятає, як два сільські дядьки храм розбирали. Колись, уточнює, сестри дозволили піти подивитися, що ж там роблять. Він і пішов.
«То дядько Василь Каданець, який розбирав церкву, дав мені ікону, яка при вході висіла, ото де голова на тарілці. Каже, неси звідси, синок. Я й приніс додому», – пригадує Микола Андронович.
Він говорить, коли у Другу світову німці у Самгородок заходили, то церква вже була геть розібрана і деревина з неї у штабелях лежала. Неподалік валялися й величезні камені, на яких стояла деревʼяна церква. Їх пізніше розбили й розтягли.
Вже при німецьких окупантах церкву в селі облаштували у колишній часовні при виїзді в сторону сусідньої Макіївки.
«Тоді врятовану ікону, яка називалася «Усікновення голови Іоанна Предтечі», моя мати віддала в ту часовню. У ній правили й після війни кілька років», – згадує минуле Микола Дирда.
За його словами, вже згодом особливо затяті комуністи запропонували церкву - часовню прикрити. Так там зробили склад та комору. І тільки після 1975 року у ній знову відкрили церкву.
«А тепер бачили, який храм у нас будують? Для нашого села це дуже велика краса буде. Як іду до магазину по хліб повз нове будівництво, то цікавлюся, що нового зробили будівельники», – зазначає Микола Андронович.
І додає, честь і хвала нашому земляку Анатолію Івановичу Семинозі за цю добру справу. Величний храм піднімається, на віки.

• < Попередня
• Наступна >