В Україні сильні не лише дорослі чоловіки та жінки, а й дівчатка 5 років

Деталі

Суспільство

Коли ми евакуювалися з Ірпеня, на вокзалі був обстріл. Все навколо летіло, вибухало, чорні стовпи диму, гули літаки, ракети і ще багато всього, що мені невідомо... Того, чого не було видно, але чути було. Ми всі лежали на асфальті та вкривали своїми тілами діток.
Мене вкривав мій син. Мене та свою 5-річну сестру Амелію. Я просила: ні, не смій.... У відповідь: мамо, не сперечайся...
Багато хто плакав, кричав. Я крізь сльози просила донечку відкрити рота і закрити вушка, щоб не було контузії. Сльози бігли градом. Шептала тільки: Господи, нехай живуть мої діти!!
Це пекло було понад 2 години. Під відкритим небом. Телефони вимкнені, телефонувати не дозволяли. Та й думки такої не було.
І ось тоді, коли була перерва хвилин 5 чи 10, ми піднялися. Я тихо витерли сльози. Сиділа навпочіпки і обіймала мою Амелію. Дівчинка 5 років взяла мене за руки. А далі був її монолог: "Мамочко, дивись мені в очі... Не плач... Ми живі, все добре. Ручки і ніжки цілі... Дивись у вічі, дихай: зітхнув- видихай, зітхнув- видихай. Раз, два, три! Разом зі мною! Все добре!
Я посміхнулася, довкола стояли люди, інші мами та дітки. Вони слухали її. Було тихо. Жінка запитала - скільки їй років.
Я подивилася в небо, серце кричало і плакало. Я дякувала небесам за те, що я заслужила таку дівчинку. Вона мій учитель. В усіх життєвих ситуаціях. І я мушу їй відповідати. Як і синові, який весь цей час, у свої 16 років, тримав мене та сестру за руку і казав: мамо, я поряд, ми зможемо, не бійся...
При посадці в натовпі Амелію вирвало, але тихо, мовчки, і без сліз. Нас побачив солдат і простяг руку для більш швидкої посадки у вагон.
Це був останній поїзд із Ірпеня до Києва, після чого було підірвано рейки...
Минув тиждень, я досі не можу забути цей жах, сльози котитися щоразу... За сім'ю, чоловіка, рідних, усіх дітей України та людей, хто переживає таке.
Мої діти роблять мене сильним. Вони моя гордість та нагорода. Дві доби пройшли важко, але мужньо. Мінімум води та їжі.
Міллі, дякую тобі, сонечко, що я твоя мама.
Глібушко, ти найсміливіший син і мій захист.
Мій улюблений чоловік, ти подарований мені небесами.
Молюсь за свій дім, і за свою Україну!
Тільки сьогодні знайшла в собі сили написати про те, що в Україні сильні не лише дорослі чоловіки та жінки, а й дівчатка 5 років.

Анастасія Морохова

Із допису у ФБ

• < Попередня
• Наступна >