Сміла у роки незалежності: як сміляни пережили 90-ті, нульові, 2010 та 2020 роки

Деталі

Суспільство

Зараз вся країна активно готується до відзначення 30-річчя Незалежності нашої держави. 30 років незалежності – це справді знакова подія, і виходить так, що Україна – молода країна, що має багатовікову історію.
Упродовж сторіч мільйони українців боролися за здобуття незалежності, пройшли через зради, війни та голодомори. А здобувши таку омріяну свободу й державність, уже покоління наших сучасників змушене відстоювати свободу та європейський вибір на революціях, а згодом – зі зброєю в руках захищати суверенітет і територіальну цілісність Української держави від зазіхань північного сусіда.

За 30 років незалежності Україна подолала надзвичайно багато викликів. Всі події, що відбувалися у нашій державі, відображалися на житті нашого міста. Пропонуємо вам згадати, якою була Сміла у 90-ті роки, якою вона ввійшла в незалежність, як минули 2000-ні - нульові, 2010-ті, 2020 і як ми живемо зараз. 

Голова ради ветеранів, депутат міської ради Микола Трохимович Якушенко згадує:

- Якщо порівнювати, якою Сміла була у 90-ті роки і сьогодні, то Сміла відкотилася мінімум на 50 років. Темнити я не звик. Мені дуже боляче. Я у свій час працював у керівництві міста, у депутатському корпусі, тому добре знаю, що показники соціально-економічного розвитку міста впали у десятки разів.
Боляче йти містом і бачити цю розруху. Підприємства зникають, залізницю поховали.
Хочеться сказати щось хороше, але язик не повертається. Останні роки наче місто почало оживати… Зробили прекрасну Набережну, латають дороги… (сподіваюсь, нинішня влада буде відповідальнішою і не доведе Смілу до такого дна, як було у часи Енергоінвесту). Але всі ці потуги влади і близько не йдуть у порівняння з тим, як ми жили раніше.

Я як колишній директор хлібозаводу, пам’ятаю, як у Смілі випікали хліб, який славився на всю Україну. А тепер я йду і бачу, як собаки риються на смітнику на місці колишнього хлібозаводу. А хліб нам завозять незрозуміло звідки і невідомо якої якості. То де ж та хвала? Мені як спеціалісту страшно їсти той хліб. Він із домішками і розпушувачами неприродного походження, а хімічного. Тоді як раніше хліб лежав тиждень і не черствів. Вся область їхала до нас по хліб. І коштував він 16 копійок за кілограм – із 1955 року і по 1991 рік. Біла хлібина була 22 коп, біла кругла – 26 коп, калач плетінка – 74 коп. Житня хлібина коштувала – 11, 13 копійок. Люди свиней годували хлібом, бо вигідно було. А зараз…
А тепер за 450 грамів хліба ми платимо 16 гривень.
Ось давайте порахуємо. Середня пенсія у Радянському Союзі була 120 рублів. Вартість хліба – 16 копійок. Тобто пенсіонер на свою пенсію міг купити 920 буханок хліба.
Сьогодні за пенсію 2 200 гривень пенсіонер може купити 200 хлібин. Оце і все. Ось і всі порівняння.
Ну немає у мене зараз мужності сказати, що ми живемо краще. Ні! З кожним роком ми живемо все гірше і гірше.
От взяти ще одне болюче питання - комуналка. У радянські часи за трикімнатну квартиру ми платити 15 рублів. Платили в одну організацію, вони там самі розподіляли, що за газ, що за воду. Ми не принижувалися ніякими субсидіями. І що робиться зараз? Яка страшна непосильна комуналка! Це грабіж серед білого дня. Пенсіонери приходять до мене і плачуть, бо не можуть оплатити своє житло. Пенсія – 2 000 грн, комуналка – 5 000 грн. Як жити.

У 90-ті роки середня зарплата по Смілі була 150-180 рублів. Хороший добротний костюм коштував 60 рублів, туфлі – 35-40 рублів. Але ж їм зносу не було! Найкраща якість, не те, що зараз. Боляче дивитися, як люди б’ються у чергах за секондом, купують старі німецькі кальсони. Гидко.
А житла ми скільки будували і здавали! Я прийшов на роботу у 1975році. Пам’ятаю, що кожен квартал здавали 5-поверхівку, щороку будували по 2 дитсадочки, будували стадіони. Працювали бібліотеки, медпункти, кінотеатр, були всі блага. А зараз… Бібліотеки непотрібні, ФАПи непотрібні… із 10 сіл зробили одне. Куди не кинь оком – бардак і злидні!
Та навіть по нашій ветеранській лінії… Ветерани – на грані виживання. Люди голодують! Нікому це непотрібно. Як жити? Просто перекривають кисень.
У Радянському Союзі щороку до свят людям вручали квартири. Люди йшли на паради з посмішками. У Смілу приїжджали молоді спеціалісти, всі забезпечувалися житлом і роботою. А зараз молодь і з міста. Всі хочуть виїхати за кордон. Бо тут нікому ніхто непотрібен.
Сміла 4 рази на фоні Радянського Союзу ( а це тисячі міст із різних республік) – 4 рази була володарем перехідного прапора за благоустрій! Це рекорд!!! Не кожен обласний центр міг похвалитися таким досягненням! Сміла – це був оазис! Було дуже престижно потрапити жити і працювати у Смілу.
Але незважаючи на всі ці проблеми, напередодні свята Незалежності, я хочу побажати усім смілянам і черкащанкам дивитися у майбутнє упевнено. Думаю, що разом, при здоровому глузді і тверезому чіткому підході до вирішення питань, ми здолаємо усі труднощі. І сміляни почнуть частіше посміхатися при зустрічі і радіти кожному прожитому дню.

• < Попередня
• Наступна >