Афіша

ТРИПІЛЬСЬКІ ЖІНКИ БУЛИ ВІДЬМАМИ

Деталі

Цікаво

22 березня 2017, 18:38

Вони «відали» таємниці природи й управляли повсякденним життям свого народу

«ЧОГО ХОЧЕ ЖІНКА, ТОГО ХОЧЕ БОГ»
Берегиня — символ життя і родючості, Матері всього сущого, яка дає життя й оберігає від зла — прийшла до нас з глибини тисячоліть. Від загадкової трипільської цивілізації, найбільші міста якої були збудовані саме на території нинішньої Черкащини.
В ті далекі часи на землі панував матріархат. Жінки по праву займали чільні місця в роду, адже їм дана найвища влада — влада дарувати життя, продовжувати рід. Жінок наділяли магічними властивостями за їх близькість до природи. Абсолютно правдива фраза, що всі жінки — відьми. Тільки от слово «відьма» походить від слова «відати», тобто знати.
Трипільські жінки були таємничими, бо знали безліч трав, замовлянь, способів ворожити. Вони розбиралися в травах, віщували долю по зірках і вміли передбачати погоду. А ще тримали в своїх ніжних руках невідомий чоловікам світ духів, таїнства, магії. І чоловіки їх поважали — і боялися! — саме за невтомну працю, глибокі знання, народження і виховання дітей, через простоту й складність, силу й слабкість водночас.
Із сивої давнини Трипілля так повелося, що жінка в Україні ніколи не була рабинею. Будучи дівчиною, сама вибирала собі пару (в Купальну ніч). Будучи матір’ю, мала високий авторитет у хаті й родині. Вона не боялася і не соромилася виявити свою волю, бажання і вдачу, бо не мала ніколи над собою володаря, якому треба було догоджати чи боятися його. Саме культ жіночого начала в трипільському суспільстві породив знаменитий крилатий вислів «Чого хоче жінка, того хоче Бог».
Трипільці залишили нам у спадок багато невеличких жіночих фігурок. Вони зображали богинь родючості голими й наносили на їхні тіла особливі символічні знаки. На місці грудей богинь накреслювалася подвійна спіраль. На животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали по одній хлібній зернині. Грудна спіраль є небесним символом: хмара — блискавка, що надсилає на землю молоко-сім’я-дощ. Ромб зі злаками уособлює зоране та засіяне поле. Це також родюче місце богині, плід у її лоні. Поєднання обох символів означає шлюб стихій неба і землі.
Крім цього, на стегнах, боках і сідницях усіх трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні подряпини. Вони виражають символ захисту родючості. Подібні «ієрогліфи» наносилися не лише на статуетки, а й на тіла справжніх трипільських жінок, які залюбки татуювали себе.

ВОНИ КОХАЛИСЯ НА ПРИРОДІ, ЩОБ КРАЩЕ ПІЗНАТИ ВСЕСВІТ
Усі найважливіші магічні обряди трипільців були пов'язані з молінням про небесну воду, що запліднює землю новим урожаєм, як материнське молоко дає життя новому поколінню. Наші предки вірили, що шалений секс чоловіка й жінки на полі напередодні посівної сприяє зростанню родючості злаків й збільшенню домашньої худоби.
Трипільці вважали, що на Купала всі повинні опромінитися і збагатитися життєдайною снагою Сонця і Води, сила яких розвивається в цей час до найвищої міри — адже в цю святкову ніч всі небесні сили ніби купають землю, даруючи найбільш родючу силу її плодів. А тому ця ніч — найкращий час для зачаття дітей. Діти, народжені від любощів на Купала, мали незвичайну життєву долю. На цьому святі води і вогню відбувалося єднання людини і природи, з’являлися ягоди в лісі, розквітали найкращі квіти, а всяке зілля набиралося лікувальних та цілющих властивостей.
Серед тварин особливо трипільці шанували бика, адже він прямо пов’язувався з Небом, а корова уособлювала Землю, тобто це були чоловіче й жiноче начало. Їхнє поєднання заради продовження життя чiтко простежується в українських сватаннях, коли свати говорять так, як примовляли колись трипільці: «Ваша телиця звикла до нашого бичка» або «Наш бичок хоче до вашої телицi». З тих давніх часів і донині збереглися порівняння жениха й нареченої до бика й телиці в українських весiльних пiснях: «Ой на горi часник, часник — Стоїть Грицько, як бик, як бик... А коло його печериця — Стоїть Маруся, як телиця».
А ще трипільські жінки надійно тримали в своїх тендітних руках найважливіший процес — жертвопринесення богам. Особливо врочисто відбувалося це священне дійство в храмах та на природі — на берегах річок і в молодих гаях.
Красуні в коротких спідничках і жилетках, а то і в пов’язках, що ледь прикривали пружні стегна, а найчастіше зовсім оголені, натхненно проводили магічні ритуали, задобрюючи вищі сили Всесвіту. Під ритмічну музику жінки весело танцювали й співали ритуальних пісень, високо піднімаючи руки вгору, закладаючи за голову чи упираючись ними в боки.
Під час цих містичних обрядів трипільчанки використовували ритуальний посуд — майстерно зроблені фігурки людей і тварин. Потім їх розбивали на жертовнику, а уламки люди забирали додому «на щастя». Трипільці свято вірили, що ці шматочки набувають магічної сили від богів і захищають їхні житла від біди, стверджує історик Михайло Відейко.

І РОЗІЙШЛИСЯ ВОНИ СВІТОМ…
Одним із найвеличніших ритуалів, на думку вітчизняних вчених, було спалення трипільських поселень. Коли наставав час переселятися на нове місце, то вогонь переносив у інший світ старі споруди, наповнені посудом, запасами харчів та іншими речами, потрібними предкам, які вже відійшли у потойбічний світ. Ця жертва мала забезпечити також добробут і процвітання громади на новому місці. Й знову головну роль у цій містерії відігравали жінки.
— Майже у кожному трипільському житлі археологи знаходять від 30 до 200 високохудожніх керамічних виробів — блюдечок, мисочок, глечиків, кубків, амфор, фруктівниць. Якість посуду бездоганна: він тонкий, гладенький, майстерно розфарбований у білий, чорний, червоний і темно-каштановий кольори. Ритміка орнаменту досконала, він насичений символами і якимись знаками. Ймовірно, ці знаки — первісна магія, звернення до потойбічних сил, прохання про заступництво, захист і спроба цими силами керувати, — вважає відомий дослідник Трипілля Олександр Поліщук.
Та з якихось причин трипільці поступово розійшлися світом. Можливо, внаслідок похолодання та економічного виснаження землі.
— Нинішня Черкащина стає ледь не пусткою. Зменшується кількість поселень і людей. Одні ідуть на північ, інші — далеко на південь, асимілюються в інші групи народів. Не обов'язково, що трипільці кудись зникли. Вони просто пристосувалися до тих часів, які настали, — переконаний директор державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» Владислав Чабанюк.

До теми
ТРИПІЛЬСЬКІ ЧОЛОВІКИ ЛЮБИЛИ І ПУХЛЕНЬКИХ, І СТРУНКИХ ЖІНОК
Своїх жінок трипільські чоловіки поважали. І кохали!
Погляньте на їхні жіночі статуетки. Вони неймовірно еротичні — з усіма нюансами, подробицями і принадами жіночого тіла. Судячи зі статуеток, на ранніх етапах свого розвитку ідеалом жіночої краси трипільці вважали пухленьких панянок з невеличкими персами й неймовірно пишними стегнами. Згодом увійшли в моду довгі ноги й струнка «спортивна» фігура.
Щоб привабити чоловіків і завжди бути красивими й модними, трипільчанки рясно декорували свій одяг розписом та вишивками, носили прикраси й навіть татуювали своє тіло. А ще вміли робити нарядні зачіски, серед яких були знані нам косички та вузли, й виготовляли сітки та шапочки. Прикрашали свій побут, любили гарний посуд й оздоблювали житло примхливими візерунками. Та й кравчині з них були неабиякі — самих лише жилеток придумали понад 120 моделей. Шили сорочки, спідниці й сукні. Тодішні модниці носили навіть …бікіні!
— На їхній кераміці ми знаходимо дуже схематичні малюнки людей. Найчастіше це жінки в приталених сукнях, з тонкою талією, від котрої до низу та верху сукня розходиться трикутником. Низ оброблений довгими тороками, руки оголені (у той час зими в нас були нехолодні). Є статуетки, де промальоване взуття, починаючи від чобіток і закінчуючи сандалями, шнурованими аж до колін, як модно й нині. Тобто і трипільські жінки були великі модниці! Вони носили браслети, розмаїті намиста з міді, кістки та дерева. Наприклад, у поселенні-гіганті Косенівка в нас на Черкащині знайдено скарб — закопаний у землю горщик з прикрасами, у котрому нарахували до 400 дрібних мідних бусинок. Мідь дуже цінувалася в той час, бо вона ще не витіснила камінь. Чоловічі фігурки трапляються рідше, але в їхньому костюмі бачимо перев'язь, як-от у солдатів Наполеона. Це говорить про те, що їм часто треба було щось підв'язувати, наприклад, зброю чи якісь речі, які могли носитися на такій перев'язі, — розповідає Владислав Чабанюк.

Версія
ЧЕРКАЩАНИ — НАЩАДКИ АРІЇВ?
Можливо, на території нинішньої Черкащини був найбільш розвинутий центр древньої трипільської країни Аратти та її столиця. Бо саме на території нашої області вчені виявили найбільше трипільських поселень-гігантів (близько тридцяти), які мають площу понад 100 гектарів.

Вадим НІКІТІН

• < Попередня
• Наступна >