Афіша

Війна ракет і війна каменів: що відбувається на Близькому Сході

Деталі

Цікаво

13 травня 2021, 18:33

Ракетні обстріли території Ізраїлю з боку контрольованого радикальним рухом ХАМАС сектору Газа і відповідна антитерористична операція ізраїльських силовиків у самому секторі виглядають для глядачів телевізійних новин справжнісінькою війною, безпрецедентним загостренням ситуації, яке може призвести до непередбачуваних наслідків.
Хоча насправді ракетні обстріли Ізраїлю з Гази і відповідні дії ізраїльтян – це цілком звична для Близького Сходу ситуація, яка регулярно повторюється протягом багатьох років – хоча зрозуміло, що інтенсивність обстрілів і дій у відповідь буває різною.

Можемо для прикладу просто подивитися статистику. У цьому місяці по Ізраїлю вже було випущено близько 900 ракет (у квітні – тільки 42). Але у 2019 році ракет було випущено 1300, у 2018-му – 41 ракета, у 2014 році – 3686 ракет і так далі. Зрозуміло, що у проміжках бувають і мирні роки, однак це перемир’я все одно приречене перериватися. У самих цих загостреннях є своя політична логіка.

ХАМАС, який перебуває у протистоянні не тільки з Державою Ізраїль, але й зі своїми більш помірними конкурентами з руху ФАТХ, які контролюють Західний берег річки Йордан і формують уряд Палестинської автономії, просто не може не обстрілювати Ізраїль. Тому що у цьому випадку ХАМАС просто перестане відрізнятися від ФАТХ, і, крім того, стануть куди більш очевидними управлінські провали організації в Газі, які ще більше проявилися під час епідемії коронавірусу.

Ми звикли читати у новинах, що Ізраїль – світовий лідер з вакцинації, але ж буквально за кілька кілометрів, у Газі, куди ізраїльтянам ходу немає – справжнісінька катастрофа.

Ну і, звичайно, якщо ХАМАС перестане стріляти, він, як і інші радикальні угруповання в Газі, позбудеться іранського – і не тільки іранського – фінансування.

Радикалам платять за те, що вони стріляють, а не займаються інфраструктурою. Ну і, звісно, ці гроші – основа для широкомасштабної корупції у керівництві радикалів. Зрозуміло, що терористична верхівка живе зовсім інакше, ніж звичайні жителі Гази, і тероризує, за великим рахунком, самих своїх співвітчизників не менше, ніж ізраїльтян.

Тому ХАМАС завжди використовує будь-який привід для того, щоб нагадати про свою політичну спроможність.

Зараз таким очевидним приводом стало рішення ізраїльського суду, яке визнає за іудейськими релігійними громадами право на землю в єрусалимському районі Шейх Джаррах і вимагає виселення арабських сімей з цього району на підставі закону, що дозволяє єврейському населенню шукати повернення власності, конфіскованої після 1948 року. Саме це рішення вже призвело до масових заворушень в Єрусалимі.

Не випадково операція, яку почав ХАМАС, називається “Меч Аль-Кудсу” – “Єрусалимський меч”, а спецоперація Ізраїлю – “Страж стін” – зрозуміло, стін Єрусалиму.

Так, в основі нинішнього конфлікту – земельне питання, яке завжди загострює ситуацію на Близькому Сході. І для ХАМАС це безпрограшна ситуація, бо ж на підтримку єрусалимських арабів висловилися практично у всіх арабських країнах, зокрема і в тих, хто встановив дипломатичні відносини з єврейською державою і визнав її право на існування.

Водночас на Західному березі річки Йордан ситуація є досить спокійною, поки що масових заворушень тут немає. Тож є всі підстави вважати, що ракетна війна завершиться таким самим перемир’ям, як і всі попередні.

В Ізраїлі розуміють це і намагаються за час до встановлення перемир’я завдати якомога більших збитків терористичній інфраструктурі, ліквідувати якомога більшу кількість об’єктів і лідерів радикалів – це запорука мирних часів найближчими роками, коли ця інфраструктура буде відновлюватися.

Хоча очевидно, що за такої інтенсивності обміну ударами жертв серед мирного населення не уникнути. Але це – логіка будь-якої війни, українці тепер знають про це не з чуток.

Насправді головною особливістю моменту є зовсім не ракетна війна і навіть не ескалація у Східному Єрусалимі. Це – класика близькосхідного конфлікту. А от що не класика – то це масові заворушення й сутички між євреями та арабами у містах спільного проживання, перш за все у Лоді й Рамле.

Ізраїльські спостерігачі навіть говорять про закінчення ілюзії мирного співіснування, а лідер партії ізраїльських арабів РААМ Мансур Аббас, від підтримки якого зараз залежить сама можливість формування нового ізраїльського уряду, звернувся до співвітчизників із закликом до мирного протесту.

І якраз ця ситуація – те, про що варто серйозно задуматися керівництву Ізраїлю та ізраїльському суспільству. Якраз у той момент, коли здалося, що ізраїльські араби успішно інтегруються до політичної системи країни, виявилося, що прірва між єврейською та арабською громадами у самому Ізраїлі є набагато глибшою, ніж прийнято було вважати, і конфлікт навколо судового рішення може перетворитися на насильство.

Не випадково ж Яїр Ревіво, мер ізраїльського Лоду, в якому спалахнув найбільш інтенсивний конфлікт, назвав те, що відбувається, “громадянською війною”.

І якраз ця “громадянська війна”, а не війна ракет, і становить найбільшу небезпеку для стабільності Ізраїлю і всіх його досягнень в економіці, розвитку громадянського суспільства та пошуці шляхів примирення з арабським світом.

Джерело: "Букви"

• < Попередня
• Наступна >