Афіша
- Деталі
-
Дійові особи
-
02 жовтня 2019, 08:15
журналістка
Про кінець країни глухих
–Я пам'ятаю той день, коли моєму похреснику у Смілі поставили страшний діагноз –глухота. Так, я чула й страшніші, але за свого завжди болить більше.
Аби ви тільки знали, скільки людей відмовляли від вживлення кохлеарного імпланта. Мовляв, "сверлитимуть череп, зачеплять мозок, буде аутизм, недорозвинений"...
Часто це були люди, які представлялись співробітниками інтернатів для глухонімих. Вони переконували, що в такому інтернаті справді краще, ніж жити повноцінним життям після операції.
Мені прикро, що в нашій державі досі вигідним є чуже горе. Вигідно, щоб існували інтернати та дитячі будинки - а відтак штучно створюються перешкоди для усиновлення й опіки. Вигідна майже безплатна робоча сила, тому проводяться інформкампанії на дискредитацію сучасних методів лікування. Я, на жаль, можу продовжувати цей список, говорити, чому хтось проти інклюзії в навчальних закладах. І мої думки не про толерантність. А про бажання наживатися на чужому горі. Це навіть про ціну розмитнення імпланта, завезеного в Україну. Прихильники євроблях навіть не уявляють, скільки може коштувати слух, а не машина з Європи.
Але, я рада, що є купа ініціативних людей, які борються з цією антигуманною системою. Нас багато. Ми - сила, навіть якщо докладаємо по зернинці зусиль до великої спільної справи - цивілізованої країни, в якій жити нашим дітям.
Про перспективи слабочуючих в Україні - в цьому сюжеті.
А ще в ньому - мій похресник Денис. Він чує вже на два вушка. Ходить у садочок. І обов'язково матиме щасливе майбутнє. Завдяки зернинці кожного з нас, за що я всім уклінно вдячна.
Із допису у ФБ