Афіша

Сьогодні – День народження нашого земляка і Героя Небесної сотні Юрія Пасхаліна

Деталі

Суспільство

18 січня 2017, 12:35

Йому б нині виповнилося 33 роки. І сьогодні вранці він милувався б чудовим зимовим пейзажем за вікном, відводив би сина до школи, приймав привітання.
Але він віддав своє життя за нашу вільну Україну. Він був серед перших десяти загиблих Героїв Небесної сотні 19 лютого 2014 року. Активіста Євромадану розстріляли в спину біля Майдану Незалежості.
Юрій народився у Смілі, в багатодітній родині. Захоплювався танцями та спортом, був вихованцем Школи олімпійського резерву у Харкові. В останні роки з дружиною Світланою та сином жив і працював у Києві.
Його мама Тетяна Григорівна, яка нині мешкає в селі Носачів Смілянського району і де поховано Юрія, розповідає, що син був добрим та уважним, старався приїжджати до неї частенько, аби допомогти по господарству.
Востаннє, пригадує жінка, вони бачилися пізньої осені. Тоді Юра підсобляв їй виносити кукурудзу на горище. І хоча час було бігти на електричку, а він узяв лопату та пішов на ріллі загортати рівчака.
–Це аби тільки я ту роботу не робила, – гірко та невтішно плаче Тетяна Григорівна.– Тепер куди не повернуся – все про нього нагадує».
Мати героя каже, син усе життя оберігав її, було, в очі заглядає: «Мамо, ти тільки не плач!».
–Брат не розповідав, що ходить на Майдан. Заспокоював маму, у якої хворе серце, аби не переживала. Говорив, що живе далеко від центру і там спокійно, — пригадує минуле й старша сестра Юрія, Світлана Шандура.
–Коли на Грушевського були перші жертви, я благала сина, аби не ходив на Майдан, а він відповів: «Не будемо сперечатися, я знаю, за що стою — в Україні треба все міняти!», – додає мама Юрія Пасхаліна.
Вона каже, Юра одержав чотири кулі від снайпера, коли виносив пораненого побратима. Першу допомогу йому надали в Будинку профспілок, Юра ще подзвонив дружині, мовляв, зі мною все гаразд, не турбуйся. Коли ж «профспілки» підпалили, його разом з іншими евакуювали до лікарні. Дорогою він помер.
У родині досі пригадують, як на дев’ятий день після смерті Юри їхали в авто й почули в салоні клацання фотоапарату. Відкрили сумку, а фотоапарат і справді працює. А потім удома зі столу, ні з того ні з сього, упав на підлогу мобільний телефон. Така містика.
«Це Юра з нами!» – дотепер переконана Тетяна Григорівна.
Три роки минуло з тих трагічних подій. Іменем Юрія Пасхаліна у Смілі названа частина колишньої вулиці Рєпіна, а на будинку, де він жив, встановлено пам'ятну дошку на його честь. Раніше таку ж дошку встановили в загальноосвітній школі № 11, де навчався Юрій.

Людмила ВАНІНА

• < Попередня
• Наступна >

Коментарі  

+2 #2 Марина 18.01.2017, 17:42

Вічна пам'ять Герою! Нехай земля йому буде пухом.. :(

Цитата

+6 #1 Едуард 18.01.2017, 14:12

Славний хлопчина! Царство йому небесне і світла память. Він говорив правильні слова, що в Україні потрібно все міняти, щоб не вори і паразити тут знущалися над народом, а люди жили, розвивалися, самореализовувалися и розбудовували свою державу, як свій дім. От тільки нажаль його і таких як він мрії і думки поки що не почали реалізовуватися. Вори і казнокради-корупціонери продовжують із ще більшою цинічністю і нахабністю доконувати Україну, як державу. Тай мало хто розуміє, що ми дойшли до такого життя із-за нашої байдужості, недальновидності, і тим, що живемо одним днем. Як кажуть горбатого могила виправить, може так статися і знами, якщо більшості не дойде, що так жити не можна!

Цитата

Оновити список коментарів

Додати коментар

 

Ім'я (обов'язкове)

Електронна адреса

Оновити

Надіслати

Скасувати

JComments