Афіша

Копійка на щастя

Деталі

Суспільство

19 листопада 2016, 14:22

Більше сорока років минуло, а на стіні батьківської хати Наталі, якщо придивитися, можна помітити копійку. Її залишив Анатолій. Як виявилося, на щастя. Бо Анатолій та Наталя Санжарівські таки стали сім’єю і щасливі у рідному Ташлику. А копійка – то їхня сімейна реліквія.

«Другий раз заміж вийде, побачиш!
Звуки музики долітали вечірнім Ташликом аж до крайніх вулиць села. Наталя вийшла з хати, притулилася до одвірка й заслухалася. Та весела музика тільки додала їй суму. Молода жінка знала, Анатолія проводжають служити в армію. І на її серці стало гірко від того, як нелегко складається її доля. Душа боліла, що їхні з Анатолієм шляхи так безглуздо розійшлися.
Наталя росла без батька. Її мама у 30 років залишилася вдовою з трьома дітьми. Працювала прибиральницею у місцевій школі і самотужки піднімала малих. Тож дівчина на літніх канікулах пішла працювати у колгосп – рознощицею в тракторну бригаду. Щодня на велосипеді розвозила обід і вечерю комбайнерам та трактористам. Кухарки у їдальні насипали у бідончики кашу, борщ, наливали компот, клали миски, ложки, хліб. Із таким багажем школярка кілька кілометрів крутила педалі польовими дорогами. На зароблені гроші купувала до школи книги, зошити, одяг, а якось навіть придбала велосипед за 80 карбованців.
–Мама моя тоді за місяць мала 60 карбованців зарплати, тож мої гроші були суттєвою допомогою, – пригадує минуле Наталя Іванівна.
Ми розмовляємо з нею у затишній вітальні їхнього з Анатолієм Олександровичем будинку. Тут багато квітів і дуже чисто та чисто.
–Із Толею теж познайомилися в тракторній бригаді. Тоді 8 класів закінчила і знову підпрацьовувала рознощицею. А він, після курсів трактористів, влаштувався туди на роботу, –говорить пані Наталя. І додає, хлопець справив на неї враження, а ввечері, коли прийшла з подружками до клубу, він теж там був, запросив її на танець. Згодом почали зустрічатися.
Розповідаючи про свою долю, Наталя Іванівна пригадує випадок зі своєї молодості, коли до їхнього двору прийшла циганка й запропонувала її матері: мовляв, давай поворожу дочці. Мати відмовилася, але гостя показала рукою на Наталю й сказала:
–Два чоловіки буде! Другий раз заміж вийде, побачиш!
Пані Наталя зізнається, що таке пророцтво її дуже вразило, але вона не повірила, що розійдеться з Анатолієм. Та у їхні стосунки втрутився інший сільський парубок, який прийшов з армії і якому теж сподобалася симпатична Наталя. Він заявив дівчині, що Анатолій до неї більше не прийде.
–Але Анатолій прийшов, та я не вийшла до нього. Ми саме кути на хаті пофарбували, то він у розпачі копійку до фарби й приклеїв. Вона досі на материній хаті є, це вже як сімейна реліквія, як оберіг наш, – усміхається Наталя Іванівна.
Вже після десятого класу вона поїхала до Умані навчатися на продавця, Каже, з дитинства мрiяла про цю професiю. А згодом, їй ще й 18 років не виповнилося, вийшла заміж за того, хто розлучив її з Анатолієм. Та сімейне життя не склалося.

«Вона в мене найкраща!»
У травні того року, коли Наталя народила доньку, Анатолія забирали в армію. З хлопцем вони давно не бачилися. Але він дізнався, що Наталя розлучилася.
–Увечері я викупала дитину й поклала спати, раптом у двері хтось постукав, відкриваю — а там Лариса, його сестра, і він сам, – згадує жінка.
Анатолій відразу запитав її, де дитина. А потім узяв немовля на руки й сказав: «Чекайте мене, я повернуся!».
З армії він постійно писав їм листи. Якось прислав своє фото, а на зворотному боці зазначив: «Коханій дружині та доньці від тата».
З Анатолієм вони побралися, як тільки він повернувся додому. Відтоді промайнуло більше 40 років. Санжарівські звели новий будинок і виростили двох дітей –доньку Валентину та спільного сина Володимира, тепер мають онуків. Життя у цього подружжя щасливо склалося, хоч замолоду чимало негараздів довелося пережити обом.
Того дня, коли ми були гостями цієї родини, Наталя Іванівна ще вдосвіта напекла хліба, запах якого було чути по всій хаті.

–Вона в мене – чудова господиня. Для мене кращої немає! – щиро хвалить дружину Анатолій Олександрович, зайшовши до кухні.
–У нас усе своє, на зиму варення варю, закатки готую. Люблю куховарити,– додає Наталя Іванівна. Свого чоловіка вона називає добрим господарем, каже, в усьому їй допомагає, а в сім’ї це дуже важливо. І те, що в їхньому будинку є холодна й гаряча вода, ванна й туалет – то все Анатолій своїми руками облаштував.
–Треба одне одного поважати й жаліти, а ще пробачати, – ділиться на прощання формулою свого сімейного щастя пані Наталя. – Ми довго ніколи не сердимося одне на одного, тому й не накопичуємо образи.

На знімку: Анатолій та Наталя Санжарівські, отакі запашні паляниці Наталя Іванівна пече сама.

Людмила ВАНІНА

Фото автора.

• < Попередня
• Наступна >