Юлія Пашковська — муза Тарапуньки

Деталі

Цікаво

11 червня 2026, 17:32

12 травня одній з піонерів української естради, популярній співачці 1960-х сповнилося б 90…
Про неї ходило стільки пліток, побрехеньок і нісенітниць, що їх вистачило б на добрих десяток інших знаменитостей. Мало кому так старанно перемивали кісточки, як співачки Юлії Пашковській — дружини всенародного улюбленця Тарапуньки, він же Юрій Тимошенко. Красива, чарівна львів'янка з неабиякими вокальними даними пов'язала долю з актором, старшим від неї на сімнадцять років. Говорили про це різне — і тоді, і досі. Та пара мала справді щасливе, цікаве й насичене подружнє життя. Народили двох синів, яким було ким пишатися: мати стояла біля витоків української естради, була першовиконавицею багатьох популярних пісень 1960–1980-х; батько мав всесоюзну любов і шану — від малого до великого.
Мистецьку сім’ю Тимошенка–Пашковської багато плідних років творчої співпраці єднали з Анатолієм Горчинським. Не відразу співачка знала, що головний режисер театру заньківчан показував її красу і голос самому Тарапуньці, коли вона ще співала в кінотеатрі, а він приїхав на гастролі. Що одружений Юрій Тимошенко закохався з першого погляду. І в той же вечір зізнався Горчинському, що мріє про дітей, а його дружина не може народити.
«Коли Анатолій Горчинський приїхав до Львова, мені сповнилося 20. Закінчила музучилище і перед початком сеансів співала в кінотеатрі «Дніпро», в одному з найкращих у місті, який за польських часів мав назву «Казіно» («Kasyno»), — з іскорками в очах розповідала про найсокровенніше Юлія Пашковська. — Тоді так модно було не тільки у місті Лева, а й в наших сусідів поляків. Мама народилася у Варшаві, мала дівоче прізвище Мізгер, німецького походження. Тато родом з Тернопільщини, з–під районного Чорткова. Батьки розлучилися, вони не спочивають в одній могилі. Мама похована на Янівському цвинтарі. Був у мене ще й брат Геннадій, який також жив у Львові, помер 1990 року. У другій сім’ї по лінії батька народився молодший брат Микола, працював головним лікарем санепідемстанції у Харкові.
У «Дніпрі», де мала свої щоденні мініконцерти до 40 хвилин (о 15, 17 і 19 годинах), було велике фойє, а також зал очікування, там перед початком сеансів глядачів під мій голос розважав джаз–оркестр Олександра Житницького. Він був одним із перших джазових аранжувальників.
Ми мали свою шляхетну публіку, яка приходила послухати і музику, і популярні пісні того часу. Як я любила співати! А мені ще й гроші за це платили! Саме там почалася моя творчість у шістнадцять років. Удень навчалася в музичному училищі за класом бандури і вокалу, а ввечері співала популярні на той час пісні: як народні, так і сучасні.
1960 року до мене підійшов незнайомець, якось сором’язливо, весь почервонілий, мабуть, від хвилювання, гарною українською мовою, але не з львівським акцентом, промовив: «Я — Анатолій Горчинський, ви мусили мене бачити серед глядачів, приходжу сюди не вперше». Розповідав, що захоплений моїм голосом, і зізнався, що приніс пісню. Його клавір «Червоної троянди» зберегла як безцінну реліквію. Не мала часу йти до театру на його вистави, адже працювала. Але він мене запрошував на смачні львівські булочки з маком. Видавалося, що не можемо наговоритися.
Про Толю всі казали, що він — «той режисер, який співає»... Був життєрадісний, з його лиця не сходила усмішка, яка йому дуже личила. Жодного натяку, що має якусь славу чи популярність, не було. Щирий, відкритий. З кожним міг поговорити. Не цурався нікого, любив людей».
1960–го в Києві на кіностудії імені Олександра Довженка Юлія Пашковська знімалася у головній ролі фільму «Звичайна історія». Столичні кінематографісти Пашковську підмітили ще в кінотеатрі. Вона навіть пробувалася на роль головної героїні в нашумілому фільмі «Іванна» режисера Віктора Івченка, 1959 року. На велике щастя, в Юлі був період іспитів, тож довелося відмовитися. Так усі знають Інну Бурдученко, яка зіграла Іванну; на жаль, через якийсь час вона трагічно загинула на чергових зйомках.
Фільм «Звичайна історія» знімався вісім місяців. Красуня Пашковська себе вже уявляла кінозіркою і не хотіла повертатися до Львова. Якийсь час — місяців три–чотири — виступала в шоу київського «Балету на льоду». Каталася на ковзанах і співала. Почалися ангіни. Пішла до Укрконцерту на прослуховування. Там Юрій Тимошенко і Юхим Березін запросили в свою бригаду. Через місяць поїхала з ними на гастролі.
«Спочатку їхній дует мене не зваблював, я навіть у Львові не ходила на їхні виступи, — щиро зізнавалася Юлія Пашковська. — Згодом відчула наскільки це унікальні, цікаві й дивовижні люди. Одружувалися в понеділок, 12 жовтня 1961–го, в Полтаві. З найрідніших прийшла моя свекруха Дарія Петрівна (в дівоцтві мала прізвище Лисенко, була далекою родичкою славетного композитора. Гостей було небагато. У ЗАГСі молодий на весь голос промовив: «Відчуваю, що влип назавжди!»
Юра в житті був дуже серйозним. Навіть сміявся лише при гостях за чаркою. Страшенно хотів мати дітей. А як їх любив! Після одруження з Тарапунькою ми товаришували і постійно спілкувалися з Штепселем. Усі дні народження — Фіми, чи його дружини Розіти, або наші — також разом. Штепселя донька Аня вийшла заміж за кіноактора Леоніда Каневського, того, що грав роль майора Томина у фільмі «Слідство ведуть знавці». А молодший син Гриша працював ведучим концертів. Останній раз Штепселя бачила у Тель–Авіві 1997 року. Вони обоє з Тарапунькою одного року народження — 1919–го (Юра народився 2 червня, трошки був старший за свого колегу, був набагато вищий). Штепсель після смерті Розіти сильно здав... Хвороба Паркінсона його підкосила ще більше, пересувався лише в інвалідному візку. За ним доглядали добрі люди. Звісно, за гроші... Фіма мав гарну ізраїльську пенсію, крім того, досить дорого здавав винаймачам свою київську квартиру. Був надзвичайно здібною, розумною, симпатичною і тактовною людиною. Не випадково його і там, на землі обітованій, поважали.
З Тарапунькою прожила дуже цікаве життя. 17 років різниці у віці мене ніколи не лякали. Юра був худенький, виглядав молодо довший час. Потім почав здавати. Дуже він любив грати у більярд чи, лежачи на дивані, дивитися телевізор і читати газети. Ми 24 години були разом. І не набридали одне одному. Дуже хотіла познайомитися з першою дружиною Тарапуньки — Ольгою Кусенко, актрисою театру імені Франка, народною артисткою срср, з якою у них не було дітей. Але трапилося так, що ми ніколи не зустрілися. Я така людина, що могла б і на вулиці підійти. Проте не бачила її жодного разу, хоч знала, наскільки вона симпатична і цікава. Та не судилося...
Народ надзвичайно любив Тарапуньку і Штепселя. Якщо якийсь час їх не було чути, всі одностайно вважали: «Сидять». Сама не раз чула: «Хлопці посидять, і їх знову випустять. Доки знову чогось не скажуть». Усе це балачки — такого не було.
Проблеми мали інколи з цензурою у цк партії, хоч на гастролях казали усе відверто. Упродовж багатьох років ми давали два концерти щодня, у суботу–неділю — три. Я співала у другому відділенні до п’яти пісень. Навіть не було часу подивитися вбік.
Тарапунька мене ніколи не ревнував. Міг дотепне слівце, правда, закинути. Але було воно з любові. Якось Микита Хрущов запросив з ним повальсувати. Так мій Юра цього не забував роками. Не дорікав, навіть з якоюсь погордою промовляв: «Серденько, та за тобою підстаркуваті вожді зітхають!»
Мені пропонував стати «його вдовою» сам Іван Семенович Козловський! Тоді мав 53 роки і виглядав дуже старим. Спочатку навіть подумала: «Як йому, дідусеві, не соромно таке говорити?» Це було в Ялті. У присутності оркестру Козловський сказав: «Юлечко, станьте моєю вдовою». А які розкішні квіти дарував мені! Могла з ним прожити ще майже 40 років. Й гадки не мала, що він, на 18 літ старший від Тимошенка, переживе його на цілих п’ять років. Аж тоді би стала вдовою. У нього була московська квартира в центрі з парадним і чорним входами. Ах, як давно це було!
Співала наживо, про ніякі фонограми й мови не могло бути. Була першою виконавицею багатьох пісень: «Червона троянда», «Три поради», «Троянди на пероні». Багато з них записані на платівки. Всюди співала українською, 90 відсотків мого репертуару — рідною мовою. Ніколи не брала чужих пісень і нікого не переспівувала».
«Неймовірним було й те, що в ті часи Тарапунька мав шикарного американського «Крайслера». Ми були на гастролях у москві, де захотіли купити власну машину. Ян Френкель запропонував звернутися у дипломатичний гараж. Показали аж п’ять авт — усі нові. Нашим «Крайслером» їздив австралійський посол, — розповідала співачка. — Майстер, який дуже любив Тарапуньку, спеціально надірвав якийсь дротик, і машину списали. Так вона дісталася нам за 17 тисяч радянських «рублєй». Перша іномарка у Києві була в Тимошенка. Водив він жахливо, якось наїхав на трамвай, іншого разу не втрапив у гараж. Тому водила я.
Скільки мені перемивали кісточки за шуби–«нєдєльки». Мала їх сім. Ми добре заробляли. Тарапунька ніколи не був скупим. Міг сказати: «Знайди те, що тобі подобається. Візьми гроші й купи». Так я сама собі купувала подарунки. Мусила гарно виглядати — нас часто запрошував Петро Шелест, потім Володимир Щербицький. У кремлі бували в Микити Хрущова. У мене десь чотири чемодани фотографій!
А шуби пороздавала — залишилися дві».
«Тарапунька в останні місяці життя хворів і страшенно курив. На щастя, вмів делікатно відмовитися від чарки. А так, на обід, під борщ, келишок чи два міг хильнути.
Юра помер в Ужгороді 1 грудня 1986 року, здало серце. Хоча був надзвичайно відомим, у жодній газеті про смерть не сказали ані слова. Ховали його з київського Будинку актора. Людей прийшло дуже і дуже багато…
Через вісім місяців за батьком трагічно відійшов старший син. Йому було лише 25… Коли ховала Сашка, до мене підійшла жінка з дирекції Байкового цвинтаря: «Я знала, що у вас швидко буде покійник, — у Тарапуньки були привідкриті очі. Це означало, що він забере з собою найдорожчу людину, — твердила Юлія Максимівна. — Молодший наш Юрій закінчив міжнародний факультет університету. Хотіла старшого назвати так, але Тарапунька сказав, що буде Сашко. І дав мені прочитати лист Олександра Довженка, де були слова: «Знайдіть собі лагідну жінку, одружіться, народіть сина і назвіть Сашком…»
Для чоловіка упродовж життя дружба з режисером культових кінострічок була особливою сторінкою. Саме Олександр Петрович запропонував узяти псевдо Тарапунька — від назви річки на Полтавщині, де народився Юра».
Почалися складні 1990–ті. Я була сама. У Рістича — популярного сербського композитора — закохалася з першого погляду. Сім років щасливо прожила з Драганом. Жила у Суботиці, досконало вивчила сербську мову. Писав мені пісні, залюбки співала, хоч не було їх аж стільки багато. Він загинув. Потрапив під авто».
Доля знову повернула Юлію Пашковську до Києва. Часто їздила до Львова, до подруг юності. Найбільше часу проводила на своїй дачі. Хоча голос не пропав, її не запрошували на записи, на концерти. Вона не мала жодного державного звання. На відміну від Тарапуньки, ще з 1960–го був народним артистом України.