204 роки тому у Смілі народився Платон Симиренко

Деталі

Цікаво

02 січня 2025, 17:25

2 січня 1821, тобто – 204 роки тому, у Смілі Київської губернії народився Симиренко Платон Федорович - підприємець-цукрозаводчик, меценат, один із керівників фірми «Брати Яхненки і Симиренко»; знайомий Тараса Шевченка.
З Тарасом познайомився 27 червня 1859 року, коли Шевченко відвідав цукроварню в Городищі, листувався, один із листів до Кобзаря: «Мліїв, 11 грудня 1859. Городищенський завод, Богом бережений. Шановний добродію Tapace Григоровичу! Велике спасибі Вам за лист і ще більше за те, що Ви не забули…Ваш найпокірніший слуга Платон Симиренко».
До містечка Млієва Черкаського повіту Тарас Шевченко вже після заслання приїхав двадцять шостого червня 1859 року – з гостин Максимовичів на Михайловій горі. Підприємець-цукрозаводчик Платон Симиренко запросив на обід, вів із художником тривалу розмову під яблунею, а потім проходжувалися алеями парку, розглядали сад – родинну гордість і завод, із усіма його службами.
Фірма створила всі умови для повноцінного життя трудівників, тут дбали про здоров’я й культурне життя, працю й відпочинок. Кожна родина мала окремий будинок із городом та садочком, самітні мешкали у впорядкованих гуртожитках, у магазині продавалися необхідні товари за помірними цінами. Діяла безкоштовна лікарня й школа, в якій викладали вчителі з університетською освітою. 1858 року відкрито православну церкву. У містечку працював аматорський театр, що ставив українські вистави. Завод та містечко були оснащені новим, рідкісним, як на той час, газовим освітленням.
Шевченка багато що дивувало, викликало захоплення, а, оглянувши училище, Тарас Григорович поривчасто обійняв Платона, розцілував, і, ймовірно, у захоплені, сказав: : «Що ти тут наробив!». До речі, звертання «Батьку» - характерне у творчості Шевченка - як у віршах, так і в листах- до молодих, і старих.
На одному з обідів мова зайшла про те, що в продажу немає Шевченкових творів, на що поет зауважив: видавці, мовляв, скупляться, а в нього для випуску книг немає грошей. Платон Симиренко без роздумів запропонував фінансову підтримку новому виданню «Кобзаря», бо вважав це за честь. Шевченко з радістю прийняв пропозицію мецената. 26 листопада 1859 року Тарас написав йому прохання про допомогу.
"Деталі" знаємо також і з листа до Олексія Хропаля: «Мені оце прийшлось до скруту: сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи, та так, проклята, одчистила, що я ледве пізнав свої діточки, а іздатель… (Д. Кожанчиков) половини не дає того, що я прошу і що мені притьмом треба. З таким моїм лихом я оце до вас з Платоном Федоровичем: вишліть мені, будьте ласкаві, 1100 карбованців, і я вам з великою дякою пришлю к Новому року екземплярів книги на такую суму або через рік гроші з невеликим процентом. Зробіть як знаєте і як вам Бог на розум положе. Оставайтесь здорові! Нехай вам Бог помагає на все добре! Не забувайте іскреннього вашого Т. Шевченка». Платон Симиренко відразу ж погодився допомогти й надіслав кошти (сьогодні ця сума приблизно становила б $7700).

Про те, як Платон Симиренко допоміг Шевченку випустити «Кобзаря», а борг погодився забрати книжками, написано чимало, й, зокрема, у моїй книжці «Київська земля – Тарасова колиска».

У споминах Михайло Корнійович Чалий стверджує: «Одержавши звістку про арешт Т. Шевченка, П.Ф. Симиренко з Варфоломієм Шевченком їздили в Мошни до управляючого маєтками Воронцова Ягницького, шанованої всіма і впливової особи, просити його поклопотатися перед справником про звільнення арештанта. Тут нагодився жандармський офіцер, лагідний чоловік, який не надавав провині Шевченка особливого значення, обіцяючи при тому особисто подати кн. Васильчикову пояснення в цій справі в позитивному для поета світлі, що він мабуть і виконав наперекір Табачникову, з яким був у контрах».
Про прихильність Платона Симиренка до Шевченка свідчить і лист до невідомого адресата від 5 травня 1861 року, у якому Платон Федорович з гіркотою пише про поета, дізнавшись про смерть: «Та й не диждався бидага до кинця свого желания! Читали Вы его «Москалеву Криницю»? Чудо его пера... А я тепер скажу: вам дуже трудно мини писать. Руки нехотять добре служить» (Вперше цей лист опубліковано на початку 1958 року в обласній газеті «Черкаська правда» пропагандистом родини Симиренків, покійним доцентом Олександром Кекухом).
У 60-х роках на фірму посипалися нещастя: у 1863 помер Кіндрат Яхненко (1790-1868); під час нальоту банди пограбовано касира фірми (300 тисяч крб.), влада розпочала цькування Платона Симиренка, ймовірно, і за «необачний» напис на «Кобзарі» та негаразди із дружиною, Тетяною Іванівною Овчинниковою, довели Платона до божевілля й передчасної – у 42 роки – смерті.
Платон виростив чотири сини і дочку Марію: син Платон закінчив філософський факультет в Геттінгені в Німеччині, Микола - політехнікум в Києві, Олекса - сільськогосподарський факультет, Левко - Новоросійський університет, Марія – університет св. Володимира. На честь Платона Симиренка його син Левко назвав сорт яблук «Ренет Симиренка».
До речі, «Кобзар», як сімейна реліквія, після смерті Платона Федоровича зберігався в Тетяни Іванівни Симиренко, але під час обшуку та арешту Льва Платоновича, 1878 року потрапила до рук поліції як доказ «його злочинної діяльності». Авторський подарунок «Кобзаря» з надписом Кіндрату Михайловичу Яхненку зберігається в будинку-музеї Т. Г. Шевченка в Києві.

Віктор Жадько, письменник
Із допису у ФБ